40

Він при всіх назвав мене цим дивовижним словом! Дракони явно почули. Хоча й не здивувалися, але погляди стали особливими. А в моїй душі заструменіло таке тепло...

– Прошу залишити голуба тут, – твердо промовила я.

Обличчя Розсанди здивовано витяглося. Я й сама не чекала – це було раптове натхнення. Відчуття та рішення одночасно.

Шепре підняв брову.

– Хіба буде добре для фамільяра, який прийшов на її поклик, якщо його вивезуть так далеко, розірвавши нехай тонку, але нитку? – спробувала я пояснити своє прохання. – Гадаю... друїди не випадково залишили його. І ми також можемо... нам треба дати їм шанс. Хоча б випробувальний термін.

Ерлінг деякий час дивився мені у вічі. Рассанда мовчала, прикусивши губу – і лише це видавало напругу, яка все тужче закручувалась усередині неї. Ніколи не бачила її такою, вона завжди ретельно стежила за виразом обличчя та всякими мимовільними проявами!

– Добре, Амберлі, – промовив мій дракон. – Ми дамо їм час. Через місяць повернемося, але якщо і тоді фамільяр виглядатиме так жахливо, більше ніяких відстрочок.

– Дякую, – озвалася я. – Місяця більш ніж достатньо.

Ерлінг перевів погляд на Рассанду.

– Зараз на вас накладуть мітку арештантки, – промовив. – Якщо ви порушите умови, це одразу ж стане відомо нам.

Рассанда лише кивнула, розсудливо не вступаючи в марні суперечки.

– Після цього ми можемо відбути назад до Арева. Але я все-таки повинен запитати. Чи потрібна вам допомога в організації похорону вашої наставниці?

Обличчя сестри сіпнулося, і вона знову схлипнула, закусивши губу.

– Не смію затримувати, – озвалася.

Шепре кілька секунд мовчав, мабуть, оцінюючи реакцію. Потім відповів:

– І все ж ми хотіли б залишитися. Похорон – це нелегка справа навіть для сильних чоловіків. Якщо ви не заперечуватимете.

Рассанда кілька разів зморгнула, але так нічого й не змогла відповісти. Лише кивнула, потім стрімко вийшла з бенкетного залу.

Її тарілка залишилася порожньою та абсолютно чистою.

– Пожаліла? – спитав Шепре, коли ми теж попрямували до моїх кімнат.

– Якою б не була М'Вара... але Рассанда втратила найближчу людину. Залишилася зовсім одна. І я думаю... будь-хто заслуговує на шанс. Адже білий голуб не просто так вибрав її. Можливо, він зможе розбудити в ній... хоч щось. Забрати його ми завжди встигнемо. Особливо з огляду на те, що ти заборонив їй залишати Моравен.

Ней обережно летів між балками за нами слідом, і в душі підкочувала туга за нашими з ним тихими вечорам. Напевно, за дитинством, що минає.

У фортеці почався рух. Снували слуги, тут і там миготіли дракони.

Похорон чаклунки вимагав спеціальних обрядів. Рассанда хотіла поховати її в сімейному склепі, що знаходився за межами фортечного муру, в природній печері, спеціально обробленій під усипальницю.

Один із драконів майже одразу забрав до неї голуба – я дуже сподівалася, що прийняла вірне рішення. Що за місяць не пошкодую і чарівному птахові стане хоч трохи легше.

В організації похорону я не брала участі – натомість розбирала свої речі. Все пов'язане з медициною склала в спеціальну скриню, щоб відвезти до Арева. Решту запакувала, щоб не вкривалося пилом. Накидала трави від молі у вовняний одяг. Щось відібрала взяти із собою.

Шепре допомагав, Ней же висів униз головою на люстрі, чомусь не обертаючись і не бажаючи приєднатися до зборів. Іноді мені здавалося, що він уважно спостерігає за нами, робить якісь свої висновки. Іноді приливав страх, що Ней збирається прощатися.

Але я вирішила не квапити його. Принаймні до церемонії.

Затримуватись надовго дракони не збиралися. Надвечір все було готове, і з Моравена висунулась процесія у бік склепу.

Тіло М'вари вже чекало перед печерою, на спеціальному постаменті в оточенні свічок. Рассанда встигла покликати кількох немолодих магессе із Санта. В оточенні фамільярів, розпустивши волосся, вони рухалися босоніж по дорозі, співаючи спеціальні магічні заговори.

Голуба Рассанда теж взяла. Він був надто слабкий, щоб летіти і навіть триматися на її плечі, і вона зробила перев'язок у себе на грудях, звідки виглядала його зацікавлена голівка.

Темнішало, танцюючі тіні від смолоскипів лягали на дорогу, дерева, надаючи ще більше містичного забарвлення церемонії.

Розійшовшись навколо столу, чаклунки разом із Рассандою почали плести магічний купол. Напевно, мені теж треба було взяти участь... але ніхто мене не кликав, та й стосунки з М'Варою ніколи, прямо скажемо, теплими не були.

А від думки, що без неї та її змії ніхто не напоумив би отруїти мою маму... мені зовсім не хотілося ні в чому брати участь.

І я стала поруч із Ерлінгом, просто тому, що це було по-людськи правильно. На плече спустився Ней.

Розмірна, сумна пісня уносила думки, викликала напади жалю навіть у мене, при всьому моєму ставленні до М'Вари та Рассанди. Я не плакала, але співчуття у глибині душі ворушилося.

Шепре міцно тримав мене за руку, Ней чіплявся кігтиками за плече. Церемонія проходила красиво, в повітрі густішали потоки магії, і я хоч-не-хоч відчувала їх, ставала частиною дійства. «Водні пасма» налилися, потеплішали.

І раптовий, різкий розрив простору виявився настільки несподіваним, що я скрикнула – разом із рештою чаклунок.

Вони змішалися, розступилися, кожна мимоволі притягла свою магію до себе, закриваючи від того, що наближалося.

Шепре обійняв мене ззаду, всім виглядом показуючи, що захистить. Напружився, потім ніби трохи розслабився. І тієї ж миті я теж впізнала.

Друїди! Сюди знову завітали друїди! І знов троє.

Розлетілися світловим пучком, опустилися по різні боки від постаменту.

Відьми розгубилися, розійшлися подалі, ламаючи коло.

Рассанда стиснулася, підняла руку, прикриваючи свого голуба. В очах блиснув гнів.

– Що... вам знову треба? – сівшим голосом спитала.

– Обряд, – озвався один із них чистою, без акценту, мовою магів. І знову неможливо було зрозуміти, хто перед нами: чоловік, жінка, взагалі людина?