39

– Зможу, – відповів Ней повільно.

– Що... – пробурмотіла я.

Хотіла запитати, чи вони знайомі – але прикусила язика. Звісно, знайомі, Ней виганяв Шепре з моєї спальні! Здається, колись у минулому житті...

Фамільяр почав підійматися. Дракон простягнув йому долоню – але той раптом просто в русі перевернувся на кажана. Опустився мені на плече.

Усміхнувшись із полегшенням, я погладила його пальчиками. Отже йому вже краще. Магія повертається...

Шепре взяв мене за руку. Запалив магічний вогник, освітлюючи нам шлях. І обережно повів назад до наших кімнат.

Зараз мені нічого так не хотілося, як впасти в ліжко та виспатися.

– Чим закінчилося з Рассандою? – пробурмотіла я дорогою. – Як ви з нею вчините?

– Завтра вирішимо, – озвався Шепре. – Ти... підеш до себе?

– Звісно!

Колись я мріяла про інші покої. Просторіші, світліші, з видом на море. Але зараз так хотілося у звичне ліжко, що давно вже стало рідним! Та й...

– Навіщо зайвий раз турбувати слуг?

– Я так і думав, – усміхнувся Шепре. – Про всяк випадок перевірив твої кімнати. Можеш спати спокійно.

На той час, коли ми дійшли, я вже спотикалася. Ерлінг підтримував за талію. А Ней так і заснув на плечі.

Дракон завів мене всередину, ще раз окинув поглядом помешкання, немов перевіряючи, чи нічого не змінилося, поки він ходив за мною.

– Ох! – вигукнула я, виявивши на столі клітку з білим голубом.

Вона була відкрита, але виснажений птах сидів, скуйовджений, усередині. Хтось підстелив йому м'яку теплу тканину, налив води та насипав зерна.

– Я якраз хотіла попросити... його собі, – пробурмотіла я.

Наблизилася, торкнулася пальцями м'яких пір'їнок. Влила ще трохи водної сили – доки не похитнулася від втоми. Голуб підвів голову, глянув мені в очі, трохи розплющивши крила.

– Я помітив, як ти його «годувала», – посміхнувся Шепре. – Ще там.

Трохи помовчав. Міцно притис мене до себе:

– Не хочу тебе відпускати. Навіть на одну ніч.

– У мене ліжко вузьке, – посміхнулася я.

Справді, не те, що в палаці!

Рам покосився на старий диван, здається, всерйоз задумавшись про те, щоб переночувати тут. Але здоровий глузд разом із необхідністю виспатися переміг. Дракон торкнувся губами мого волосся:

– На добраніч, моя ілері.

– Добраніч, мій ілери, – посміхнулася я. Зіниці Рама розширилися, ніби він почув дещо неймовірне.

Може я сказала щось не так? Але зараз думки плуталися і сил розбиратись чи розпитувати не було.

Повільно опустивши голову, він притулився губами до моїх губ.

Ней на плечі заворушився, вчепившись пазурами, рятуючись від падіння, і Кіон-Шепре тихо видихнув. Відсторонився.

Потім обернувся і пішов до дверей.

А я, заледве діставшись до спальні і стягнувши сукню, впала без сил у ліжко.

Звичне тепле тільце під боком заколисало. Мені снилося щось світле, приємне. Тільки під кінець я опинилася в густому, різнобарвному просторі, наповненому магією.

Виявила Шепре, котрий розмовляв із якимсь старим драконом. Я ніколи не бачила Асвела-Мігела Ерлінга, але чомусь була впевнена, що це він. Вони сперечалися про клятву...

Я намагалася прислухатись, зрозуміти, запам'ятати – але раптом прокинулася, схопилася від різкого звуку. Зрозуміла, що вчора так утомилася – навіть про захист не подумала!

Втім, я раніше ніколи його не ставила у своїх кімнатах. Аж до відльоту до Арева.

Але раніше мене охороняв Ней. А зараз він продовжував спати, загорнувшись у крила і глибоко дихаючи. Все ще відновлювався.

Накинувши халатика, я вискочила у вітальню, звідки долинув звук. І завмерла, виявивши біля столу Рассанду.

Присівши перед кліткою, вона пильно дивилася на голуба. Обережно простягла руку, торкнувшись його голівки.

– Що ти тут робиш?

Здригнувшись, сестра підвелася, розвернулася.

У ній все ще залишалася магія. Я відчувала важку, в'язку силу землі. Обрубані хвости зв'язку зі змією стали прозорими, ледь помітними. Через них вилилося дуже багато сили. Але магічний вогник усередині неї залишився.

І він тягнувся сюди, до цього малесенького створіння, незаслужено обділеного, занедбаного в клітці.

Не втримавшись, я направила ще трохи сили – голуб уже ледь зміцнів, і я промила його пір'їни, підлатуючи, як раніше намагалася оновити сукні або відновити живі тканини.

Малюк посвітлішав, став ще трохи білішим. Але Рассанда скривилася, наче від болю. Не знаю, чи хотіла вона щось висказати – двері відчинилися, і до нас увірвався Шепре Ерлінг.

Оглянув кімнату, нас, голуба. Двері до спальні.

Схоже, на відміну від мене, дехто поставив захист на мої покої. Як швидко примчав зі своїх апартаментів!

– Сніданок готовий. Прошу до столу, – промовила Рассанда, поки він переводив стривожений погляд з мене на неї і назад.

– Що ви тут робите? – повторив моє запитання Ерлінг. – Фамільяр більше вам не належить. Вашу долю ми оголосимо після сніданку.

– Долю? – нахмурилася Рассанда.

– Ваш фамільяр робив замах на мою наречену і мою ілері! Ви самі зізналися у бажанні магічно впливати на мою увагу. За рахунок тих, хто мені дорогий.

– А через вас і вашу війну я втратила тих, хто дорогий мені!

Очі Рассанди розгорілися. Ще кілька днів тому я й сама так думала.

Але після всього, що дізналася від Шепре, було дуже ніяково чути її слова.

Вона, як і раніше, вірила, що все розпочали дракони. Дивлячись на Ерлінга, я відчула, що він це розуміє.

– Маги теж чимало посприяли війні, – тихо промовила я.

– Дивлюся, тебе вже обробили, – гнівно озвалася сестра.

– Просто я побачила те, чого не видно звідси, із Моравену. Наш тато був адміралом. Не забувай про це.

Рассанда кинула погляд на Шепре. Після на голуба. На мить закусила губу, наче стримуючи схлип.

– Ходімо снідати, – поспішила завершити я неприємну розмову.