38

Що він хоче цим сказати? Мені ніяк не вдавалося зрозуміти, скласти все докупи. Я ж бачила обірвані нитки, магічні артерії зв'язку зі змією Тш-ша-сс! І нічого подібного з цим птахом. Хоча...

Одна ниточка таки була. Але я не настільки в них розбиралася, не мала такого досвіду, щоб зрозуміти, що вона означає.

Рассанда промовчала, не зводячи з майстра погляду. Дракони піднімалися та сідали, безшумно виходили – схоже, оглядали покої. Дзеркальний стояв біля вікна, спершись стегном на підвіконня, склавши руки на грудях і уважно слухаючи.

– Не хочете говорити, Шенно? – продовжив Вельт у відповідь на мовчання сестри. – Тоді давайте я спробую.

Рассанда намагалася триматися гідно, але лише схлипнула, закусивши губу.

– Як і належить порядній відьмі, в підлітковому віці ви вирішили закликати собі фамільяра. Але вас він не влаштував.

– А на який хирр мені ця курка? – роздратовано вигукнула сестра. – Я чекала на змію! Моя сила – земля! А прилетіло якесь обскубане непорозуміння, яке більше підійшло б магессе повітря! Ну хоч би шуляк, яструб який!

– І ви вирішили виправити цю помилку? – підняв брову Шепре, зрозумівши, куди хилить майстер Вельт.

Рассанда кинула на нього сердитий погляд.

– Либонь, наставниця допомогла? – пролунав голос Фірана, який, схоже, теж усе зрозумів. І в мене нарешті почала складатися більш-менш ясна картина.

– М'Вара сказала, що може допомогти. Виправити. Провести інший, складніший ритуал, але викликати мені з Ліоса змію. Як у неї самої. Я так хотіла змію! – схлипнула Рассанда. – Її королівська кобра була наймогутнішою!

Майстер Вельт переглянувся з Ерлінгом.

– Чому, чому мені не попався ліосей?! – Рассанда заломила руки, гнівно поглянувши на мене. – Вони розумні, з ними можна домовитись, укласти угоду чи магічний контракт!

– Ви ж усвідомлюєте, – вкрадливо промовив Шепре, – що це не зовсім... ммм... шляхетні методи магії?

– Я б сказав, – додав Фіран, – найтемніші її глибини.

– Боюся, – озвався майстер, – коли шенна Моравен почала це усвідомлювати, вона вже надто зжилася зі змією. Перейняла, так би мовити, сутність.

– Сутність? – не зрозуміла сестра.

– Ви ж усвідомлюєте, – терпляче пояснив Вельт, – що фамільяр накладає на магессе особливий відбиток. І якби ви прийняли того, хто прийшов на ваш поклик... можливо, багато що склалося б інакше.

– Що міг би змінити голуб. Голуб! Прямо як знущання!

– Білий голуб завжди був символом миру... і кохання, – пробурмотіла я.

– Це ти в своїх дурнуватих книжках начиталася? – звузила вона карі очі. – Гадаєш, війна б не почалася? Або що?

– Війна навряд чи залежала від тебе, – озвалася я. – А ось власна доля...

Рассанда зблідла. Схопилася:

– Хочеш повісити на мене гріхи своєї матері?! Це через неї загинув Карлі! І обскубаний птах нічого б не змінив!

Вона так голосно кричала, наче переконувала себе, а не мене. Насправді, я теж не була впевнена у власній правоті. Можливо, це й не пов'язані речі. І хоча думка здалася мені логічною, сперечатися я не збиралася. Теж піднялася:

– Щиро кажучи, я хотіла б подякувати тобі, Рассандо. За все, що ти зробила для мене. Бо розумію: могло не бути й цього. Тож... дякую. А зараз, з вашого дозволу... зайду до себе у кімнати.

Рассанда глянула байдуже, і якби я на власні очі не бачила картинку погрому – навіть не припустила б, що в моїх покоях може бути щось не так!

Ерлінг підвівся слідом за мною.

– Не треба мене проводжати, – тихо прошепотіла я йому.

– Я розумію дівчинка, – зітхнув майстер. – Так хотіла бути схожою на свою вчительку. Але доросла, досвідчена наставниця! Чим вона думала? Начебто мала бути розумнішою, але гнула під себе дитину, яка так потребувала опори дорослого.

– Нічого вона не гнула, – прошипіла Рассанда. – Я сама хотіла! Сама!

Вельт розуміюче промовчав.

Дивно: таці на столиках встигли спорожніти, я й не помітила, коли дракони розібралися з частуваннями.

– Навіщо ви залишили голуба? – поцікавився Фіран, і я пригальмувала, зовсім трохи не дійшовши до дверей. Поглянула на сестру. Питання зачепило.

– М'Вара сказала, може знадобитися. Не можна... розривати... – вона знову знесилено впала в крісло.

– Що розривати? – пильно глянув на неї майстер.

– Зв'язок...

– Але ж зв'язку немає?

– Наставниця сказала, що коли відгукнувся – то зв'язок є. І якщо не прийняти... може прийти розплата. У цьому Ліосі завжди за все розплата!

– Але ж ви не прийняли.

– Але й не відштовхнула!

– Ваш фамільяр не виглядає здоровим, – майстер акуратно провів пальцем по голівці птаха. – Чому ви не взяли собі обох?

– Не можна мати одразу двох фамільярів! – переконано озвалася сестра.

– Хто вам навіяв таку думку? – підняв брову майстер.

– У всілякому разі, якщо один із них не ліосей.

– Я зустрічав магів і з трьома одразу. Якщо магія досить сильна – чому ні.

Рассанда зблідла. Повільно похитала головою, наче не бажаючи слухати. Хоча я теж про таке не знала... могла й М'Вара не знати. Могла ж?

Божевільна стара! Адже вона любила Рассанду, я впевнена! Завжди була за неї, в дитинстві мені навіть діставалося часом, що я потривожила шенну Моравен зайвим шумом чи сміхом! Я знаю, вона була прив'язана до учениці. Адже залишилася, коли сестра не могла їй більше платити за уроки!

І все ж любов та турбота деяких людей просто задушує.

Смуток усвідомлення прокрався в серце, і я знову поспішила до дверей. Магія відчувала Нея, і я хотіла нарешті побачитися з ним. А що там буде з Рассандою – розпитаю пізніше. Попрошу голуба собі... мабуть.

Ерлінг кинув погляд мені услід, але зрозумів. Іти за мною не став.

Я забігла до своїх кімнат. Просто щоб оцінити розмір лиха і покликати когось із служниць привести їх хоч у приблизний порядок. Раптом Нею ще потрібно відлежатися?