33

– Ти казав про майстра з фамільярів, – згадала я. Ніяк не вдавалося відволікти думки від того, що сталося. – Якого відправив із леєм Фіраном до Моравена. Він нічого не передавав?

– Тільки, що її фамільяр на місці. Не уточнив, чи він змія. Я не квапив їх з висновками, але, мабуть, доведеться. Тільки не зараз!

Ерлінг раптом хмикнув:

– Ну і деньок, ніяк не залишимося вдвох. І ось так у глави Сейму постійно.

– Ти хочеш, щоб і в мене тепер постійно було так? – посміхнулася я.

Дракон уважно подивився.

– Навіть не знаю, як тобі відповісти, – озвався, ледь піднявши куточки губ. – Не те щоб я бажав тобі постійної суєти. Але завтра я планую оголосити, що знайшов свою ілері.

– Ілері? – перепитала я, слово було явно з драконячої мови, але я не пам'ятала його.

– Ось бачиш, – з деякою гіркотою промовив він, – дракони вивчили мову магів, бо ті вимагали спілкування тільки на ній. А самі навчати дітей мови драконів не спромагаються.

І хотілося б заперечити... але Шепре мав рацію. Мову драконів у Магонії завжди зневажали. Ніхто ж не вивчає мову кішок, собак чи коней?

– Я намагалася освоїти її за книгами, – озвалася. – І Ней допомагав. Але цього слова...

Осяяна раптовою думкою, я осіклася.

– Істинна? Ілері означає істинна?

– У вашій мові немає такого поняття, – усміхнувся Шепре. Йому явно було приємно, що я здогадалася. – Так, це – найближче. Істинна, обрана... кохана.

Видихнувши, я сховала обличчя у нього на грудях. Серце билося як божевільне.

Отже, завтра він усім оголосить...

– Це... якийсь особливий ритуал? – обережно уточнила я, знову піднявши до нього обличчя.

– Та ні, просто Глава Сейму має зробити офіційну заяву. Ну і... сама ілері, бажано, щоб була присутньою.

Начебто ми домовилися не поспішати... але я не встигла нагадати – Шепре і сам вирішив пояснити:

– Недобре затягувати. Все одно повзуть плітки, вони не на руку нікому з нас. І стосовно Єви некрасиво. І гномяча делегація якраз у Аріві.

– До чого тут гноми? – здивувалася я.

Серце кольнуло сумною думкою: дракони відбудовують свої міста, починають відновлювати зв'язки з іншими народами та країнами. А магам дісталася вся гіркота поразки. Біль, бруд та злидні.

– Ні до чого, – знизав плечима Ерлінг. Взяв мою руку і повів мене до дверей. – Просто про свої заручини та їх розрив я повинен повідомляти правителів інших країн. Дань ввічливості. Гноми були нашими союзниками, допомагали зброєю. Буде правильно їх запросити, доки не поїхали.

Він визирнув назовні, переконався, що там уже нікого немає, і вийшов, ведучи мене за собою.

– Куди ми?

– До мене на мить. А потім... відпочити десь удвох.

– А Єва завтра теж буде на... оголошенні?

– Це за її бажанням. І знаєш... – додав він задумливо, – я все більше переконуюсь, що вчинив з Берлі правильно.

Зізнаюся, я теж була рада тому, як Єва відреагувала на брата. Тому посміхнулася.

– То ти зі мною, Амберлі? – все ж таки перепитав Шепре, поки ми проходили повз фонтан.

Здалеку махнув охоронцю і відчинив свої власні двері, приклавши долоню до магічного кола.

– Знаєш... я думаю про те, що ви позбавили Магонію короля. У нас тепер правлять дракони. Але ви відновлюєте свої землі, свої міста. А наші?

– Ваші міста не так сильно постраждали.

– Але постраждали!

– Ваші люди підтримували короля. Ваші солдати грабували та розоряли наші будинки, вбивали наших дітей та ґвалтували жінок!

– Люди страждають, Шепре. Ті, хто не грабував, не руйнував і не вбивав.

– Люди й досі ненавидять драконів! – рикнув він.

– Чи не час це змінити? – тихо відгукнулася я.

Він кілька хвилин дивився на мене.

– Напевно, час, – визнав, змушуючи себе заспокоїтися.

– Якщо ти хочеш, щоб я була поруч, дозволь мені допомогти тобі в цьому. Розповісти моєму народові правду. Дати Магонії піднятися на ноги.

– Ми обов'язково цим займемося, Амберлі, – озвався він. – Я розумію, що є люди, які постраждали самі. Які стали жертвами брехні. Але є й ті, хто тільки й чекає, щоб ударити нам у спину, знову згуртуватися проти нас. Таким пощади не буде.

– Звучить справедливо, – погодилася я. – Отже, займемося.

– Можливо, це справді наш шанс все змінити, – задумливо промовив Шепре, підводячи мене до шафи.

Цілком поглинута розмовою, я навіть не одразу зметикувала, де ми і чому зупинилися. Глянула нерозуміюче, як Ерлінг відчинив дверцята.

За якими висіла ще одна сукня! Біло-срібляста, така повітряна, наче зіткана з місячного світла.

– Ну навіщо ти... – пробурмотіла я, коли прийшло усвідомлення.

– Моя ілері повинна бути найгарнішою, – чи то всерйоз, чи то жартома повідомив він.

Мабуть, треба було заперечити, і я відкрила рота. Але як уявила, що мені стояти серед усіх цих блискучих драконів... багато з яких ще й вважатимуть мене розлучницею. Що б там Шепре не казав.

– Ну, полетіли? – він не наполягав на тому, щоб я поміряла або переодяглася.

Втім, я і без того постійно ходила в новій сукні, не в змозі повернутися до старих, зношених, пошарпаних вбрань. І Шепре... я бачила, що він це робить від душі, заради мене, а не з бажання покичитися перед своїми одноплемінниками.

– Куди? – я вклала руку в розкриту долоню Рама, передсмакуючи, що решту дня ми проведемо так само приємно, як ту ніч.

Загадково посміхнувшись, Шепре повів мене до балкона, з якого вважав за краще вилітати, не користуючись офіційною вежею.

Ми нещодавно поснідали, але у всьому палаці, схоже, вже й обід минув.

Ерлінг зупинився, і я оглянула частину Аріва, яка виднілася звідси.

До речі... коли ми підлітали, десь тут, у центрі обгородженої стінами території, посередині між будинками, я помітила чудний магічний серпанок. Навіть дивно, що його не видно з вікон Ерлінга. Потрібно буде розпитати про нього.