30

Так, так! Боги, нічого я не хотіла сильніше! Серце рвалася до нього. До мого дракона, який теж любив мене весь цей час. Попри усе.

Але щось зупинило, не дозволило піддатися пориву. В голову зліталося надто багато думок та спогадів.

– Як ти уявляєш наше життя? – відповіла я тихо.

– Я шукатиму спосіб розірвати клятву, – твердо відповів Шепре. – Але... не можу знати, скільки на це знадобиться часу.

Знайде. Як мені хотілося вірити, що знайде! Той, хто не побоявся спуститися в Тартр, вирушити до Ліосу. І водночас... а раптом ні? Магічні клятви дуже сильні. Їх непросто розірвати, а часто й неможливо.

У людей не так, все інакше. Він правий. Я б і заміж вийти могла, і діти обзавестися.

Тільки була б щасливою? Чи серце рвалося б сюди, до мого дракона?

«У людей не так, – повторював неприємний внутрішній голос. – Вони вбивають дітей, ґвалтують жінок і намагаються захопити чужі землі. То з ким я хотіла б залишитися?»

Але ж і серед драконів траплялося всяке! Шепре сам казав. І зриви, і зрадники. І серед магів... не всі ж поспіль були «тварюками».

Солдати служили королю! У тому числі командири на чолі з адміралом. Виконували його волю, його бажання захопити землі давньої Онії. У них і виходу не було.

З іншого боку, адже ґвалтував Єву не король.

– А ти, Амберлі. Чого б хотіла ти? – перервав мої внутрішні метання мій дракон.

Чого? Не знаю. Жити з ним десь... у Тіссені, наприклад? Якби він відмовився від становища, щоб не бачити погляди драконів, які ненавидять мене?

Адже їм є за що нас ненавидіти. Як і нам їх.

Або на безлюдному острові, куди ніхто й ніколи не прийде? Шкода, що це неможливо.

– Я чекала на тебе, Раме. Всі ці роки чекала, – озвалась тихо. – Але я гадки не мала, хто ти.

– Мій статус – проблема? – у чорних очах знову спалахнули похмурі зелені вогні.

– Мені надто складно... відчувати ненависть, що виходить від твоїх драконів. Але, може, настав час щось з нею робити? Маги мають, що пред'явити драконам. Дракони мають, за що ненавидіти магів. Адже колись ми жили у мирі. І зрештою, саме ви зараз керуєте всією нашою землею.

– І ти готова розділити зі мною цей шлях?

– Я не зовсім розумію... що ти мені пропонуєш, Шепре.

– Я хотів би дати тобі все, чого ти забажаєш. Але можу запропонувати лише те, чим володію. Я хотів би зробити тебе своєю дружиною. Запропонувати тобі поділити зі мною життя. Але я розумію, що твоє життя це повністю змінить. І не можу вимагати.

– Ти кажеш про весілля за традиціями драконів. А чим погані традиції магів? Ти носиш мій кулон, – посміхнулася я. – І ти ж сказав, що дракон мене прийняв?

– Це було б чудово, – прошепотів Шепре, торкнувшись руками мого волосся, провівши великими пальцями по щоках. – Я жодною мірою не хотів би принижувати традиції магів. Готовий мільйон разів розділити їх з тобою. Просто... дракони цього не приймуть. В їхніх очах ти не станеш моєю дружиною. І найнеприємніше... я не впевнений, що ми зможемо народити дитину. Дитина у драконів – завжди благословення сили. У храмі.

Рам продовжував тримати руками мою голову, вдивлятися у вічі. По шиї та плечах струменіла водна магія, яку в мене вже зовсім не виходило стримати! Передавалась йому, виливалася теплими магічними струмками.

Я не готова була відповісти на це питання зараз. І мучити його своїми сумнівами також не хотіла.

– Чи правильно я розумію, – запитала обережно, – що якщо відмовлюся, ти одружишся з Євою... щоб зберегти її честь?

– Я не знаю, що робитиму, якщо ти відмовишся, – похмуро відповів він. – Може, кину все і поїду за тобою. Щоб хоч здалеку тебе бачити. Хоч інколи. Я вже спробував жити без тебе... і це не те, що я хотів би повторити.

– А якщо погоджуся? Що тоді? Чи теж ще не думав?

– Ми оголосимо заручини. Ти – моя обрана, і мені немає діла до косих поглядів. Сподіваюся, рано чи пізно тобі теж не буде до них діла. А далі... лише шукати спосіб.

Шукати... а як не знайдемо?

Він не відводив від мене погляду. Дихання стало важким, гарячим.

– Істинна для нас, – тихо додав Рам, і в голосі почулися хрипкі нотки, – це не просто сліпий вибір сили. Це вміння дракона відчути ту, хто найкраще йому підходить. Хто резонує з ним на найглибшому рівні. І чим більше я з тобою знаходжуся, дізнаюся про тебе, тим більше розумію, що не помилився. Що мій вибір вірний. Що ти – та сама.

Ерлінг нахилився, торкнувся губами моїх губ. І додав так же тихо:

– Я не хотів би бути тим, хто відкриває тобі правду про війну. І все ж... між драконом та його обраницею не повинно бути недомовок. Мені хотілося б не знати все те, що доводиться знати.

– Не уявляю, як тобі було важко, – прошепотіла я, теж торкнувшись пальцями його щоки.

Адже я жила в далекому Моравені і майже не стикалася з усіма цими жахами! Щось чула, з кимось спілкувалася, отримувала листи... але залишалася далеко від війни. А він був тут, у самому пеклі. Йому довелося взяти на себе правління після смерті батька. Зіткатися з вбивствами та пораненнями, зламаними долями.

І любити свою обрану з ненависних магів, звинувачуючи себе в тому, що не встиг її врятувати. І дізнатися, що вона – дочка заклятого ворога.

– Наше минуле завжди буде незримо поряд із нами, – додала. – І все, що ми можемо – це змінити наше майбутнє.

– Ти готова дати мені відповідь, Амберлі?

– Я не дракон, але теж любила тебе весь цей час, Раме. І чекала. Не знаю, як так сталося, іноді я боялася намалювати собі зовсім не те, що є насправді. Але дивлюся на тебе і розумію... як я хочу бути з тобою. Хочу підтримати тебе в тому, в чому ніхто більше не підтримає. Хочу разом знайти вихід. Це те, чого я справді хочу! Але, будь ласка, не вимагай від мене відповіді прямо зараз. Мені треба все осмислити, надто... багато чого сталося. Мені треба зрозуміти, як бути з Берлі, з Неєм...

Я раптом дуже чітко усвідомила, що не уявляю, як поєднати Нея з Рамом. Чи зрозуміє мій фамільяр мій вибір? Чи прийме? Чи погодиться Шепре, щоб поряд залишався сторонній... все ж таки чоловік?