18

І знову фонтан. І теж у вигляді дівчини! Тільки зовсім іншої. У ній я вже не визнала б водного мага при всьому бажанні. Та й ніякого мага. Тендітна, сумна, вона сиділа на штучному камені, зовсім оголена. Обхопила коліна руками, довге волосся розкидалось по спині, плечах, і опускалося нижче по камінню. Сумно вдивлялася кудись, трохи нахиливши голову на бік.

Завдяки підсвічуванню її колір постійно змінювався, і я не могла зрозуміти, що за дивовижне створіння втілено переді мною.

Розглядаючи витончену скульптуру, не помітила моменту, коли до нас вийшов сам Фіран. Десь за величезною діжкою з широким, розлогим деревом майнув ще один охоронець, але схоже, дзеркальний подав йому знак не втручатися і сам наблизився до мене.

– Радий бачити вас, шенно. Ви добре відпочили?

– Все чудово, дякую! – озвалась я. – Будь ласка, відведіть мене до Берлі. Я... так хочу побачити його!

– Впевнитися, що з ним все гаразд? – обізвався Фіран-Сане.

Голос звучав так же м'яко, лагідно, хоча в самому питанні мені здалося щось не те. Наче він пригадав мої сумніви, що Берлі ще живий. Чи в принципі вважав, ніби я не маю права на такі прохання.

Тому я розправила плечі і з гідністю озвалася:

– І це також. Я стільки років не знала, де він, що з ним. Будь ласка.

– Краще б дочекатися Шепре... – з сумнівом промовив Фіран.

– Він зі своєю нареченою. Навіщо відволікати їх, – пересмикнула плечима я.

Фіран зміряв мене дивним поглядом. Але все ж таки відгукнувся:

– Добре. Ходімо, я проведу вас до брата.

Ще раз глянувши на фонтан, я придушила бажання запитати, хто на ньому зображений з такою любов'ю.

– Дякую, Сельво, ти можеш відпочити, – відпустила служницю, усвідомлюючи, що вона мені навряд чи чимось допоможе. Навіщо перетруджувати старі ноги.

До речі, треба буде їх підлікувати. У венах зовсім застій.

Спалахи моєї цілющої магії останнім часом траплялися все частіше. Ох, сподіваюся, Берлі вона не знадобиться!

Сельва вклонилася, і я поспішила за дзеркальним, обережно поправляючи «водяні пасма», що знов заструменіли.

– Чому ви тримаєте його у замку? – поцікавилася обережно.

Фіран-Сане кинув на мене швидкий погляд, ведучи до того ж круглого місця-підйомника.

– Розпорядження лея Ерлінга, – озвався.

Я хотіла уточнити, якого з них. Але згадала, що Берлі схопили ще тоді, коли був живий батько Шепре. А син, мабуть, виконує батьківську волю?

Зітхнувши, трохи помовчала. Фіран подав мені руку, входячи в нічим не обгороджене коло.

– Навіщо лею мій кулон? – тихо запитала я, машинально вчепившись в нього, коли підлога знову пішла вниз.

– Ви не тому дракону ставите це питання, шенно, – м'яко посміхнувся дзеркальний.

– Як гадаєте, маю шанси? Він погодиться на викуп Берлі?

Підлога загальмувала внизу. Схоже, набагато нижче землі – тут явно було кілька підземних поверхів.

Фіран-Сане подивився на мене дивним поглядом, який я зовсім не могла витлумачити.

– Авжеж, – озвався несподівано. – У вас багато шансів, Амберлі. Упевнений, Шепре жодною мірою не бажає завдавати вам болю.

– Яка йому справа до мого болю, – сердито озвалась я.

Не бажав би – привіз би Берлі відразу! Забрав суму, яку призначили дракони!

Говорити цього я не стала, щоб не злити їх зайвий раз. Та й до чого міркування? Вже маємо, що маємо.

Коридор був такий широкий, як і зверху, але абсолютно темний. При нашому наближенні ліхтарі запалювалися на стелі, і майже одразу за нами згасали.

Час від часу траплялися закриті наглухо двері, оббиті незнайомим матеріалом – я не могла зрозуміти, які приміщення за ними ховаються. Наші кроки віддавалися луною в лункій тиші.

Назустріч вийшли два дракони у темно-сріблястій військовій формі. Віддали честь Фірану, проте пильно нас розглядаючи. Але затримувати не стали.

Біля одних з дверей дзеркальний сповільнився. Наблизився.

На стіні збоку від стулки спалахнуло червоне магічне коло. Лей Іліддій сформував у долоні потік сріблястої магії та доклав до нього.

Кружечок трохи побулькотів, потріщав, і повільно став синім.

Двері відчинилися.

Там горіло неяскраве світло. По центру великої зали без вікон прути огороджували простір поменше, всередині якого з одного боку стояло вузьке ліжко, а з іншого знаходилися умивальник та унітаз.

Звичайно, це була не та жахлива дрібна клітка, де Рам не міг навіть випростатися. І все ж провести так кілька років... навіть якщо його хоч іноді виводять на вулицю...

Серце стиснулося.

Чоловік, що лежав на ліжку ледь піднявся при нашій появи.

– Берлі! – кинулася я до нього, відчуваючи, як з очей вибиваються сльози.

Ми не бачилися з ним більше трьох років. Та й за всі минулі роки він заїжджав лише кілька разів, і те ненадовго. Але впізнала одразу ж!

– Амбер? – здивовано скочив брат. – Ні! – крикнув, побачивши, що я намагаюся схопитися за грати, але швидше мої долоні перехопив дзеркальний. Метнувся так блискавично, що я не встигла навіть пискнути.

– Антимагічний захист, обпечетесь, – пояснив.

Я кивнула, закусила губу, забираючи руки.

– Як ти тут... тебе зловили? – схвильовано запитав Берлі, наблизившись до ґрат, але не чіпаючи.

Хотілося простягнути руку, доторкнутися до нього. Але антимагічний захист не дозволить мені цього.

Як він змінився! Адже брат старший за мене всього на три роки, але у свої двадцять три виглядав чоловіком, який занадто багато побачив у житті.

Змарнілий, втомлений, з невиголеною щетиною. Тільки погляд залишався гострим, уважним. Стривоженим.

– Я приїхала за тобою, Берлі, – прошепотіла я, притиснувши долоні до грудей. – Зібрала викуп, і лей Ерлінг обіцяв відпустити тебе.

Скосилася на дзеркального, але той з незворушним обличчям став трохи осторонь, не встріваючи в нашу розмову.

– Чому ти тут? – напевно, не найрозумніше, що я могла запитати. Але раптом Берлі знає?