17

Я смикнулася, бажаючи нагадати, що наречена навряд чи була б рада бачити на його руках іншу дівчину. Але він одразу ж відпустив мене, здалося, з незрозумілим жалем.

І несподівано для себе я сказала зовсім інше:

– Чому сюди ми летіли настільки довше, ніж у храм? Хіба він стоїть не на вашій землі?

Кіон-Шепре Ерлінг з цікавістю підняв брову, ніби не чекав такого питання.

– На нашій, – обізвався. – Темні ходи, дракона магія. Якщо дракону потрібно в храм, знаходиться найкоротший шлях.

Ого, нічого собі! Напевно, моє обличчя виглядало занадто очманилим: ніколи не чула подібного!

Озирнулася, не розуміючи, навіщо ми тут стоїмо. З висоти башти було видно Арів трохи звіддалік. І крило, що будувалося. Зараз будівельники вже відпочивали, але дерев'яні ліси та спеціальні тканини вказували на те, що процес у розпалі.

Не втримавшись, я знову запитала:

– Чому ваш палац так сильно постраждав? Хіба дракони його не захищали?

– Місто захищали, – покосившись на мене, озвався Ерлінг.

Я принишкла, не знайшовши відповіді.

У цю мить щось сталося, і вся серцевина підлоги, на якій ми стояли, ухнула вниз.

Мимоволі я схопилася за дракона. Але ми не падали – пливли досить плавно, поки не торкнулися дна. Точніше – підлоги одного з поверхів унизу.

– Я проведу вас у ваші кімнати, – Ерлінг торкнув мене за лікоть.

Кивнувши, я могла тільки йти за ним і з цікавістю дивитись на всі боки.

Все тут було широким! Таким, щоб пройшов дракон у своїй другій іпостасі. А то й пролетів. Великі високі коридори, такі ж вікна, зали.

Коли ми пролітали повз місто, будівлі і віконця здавались мені звичайними. А тут... Мабуть, все сплановано так, щоб у разі небезпеки дракони могли переміщатися у тому вигляді, в якому їм зручніше.

Світлі кремові стіни, темні блискучі підлоги. Видно, що все лише недавно оздобили.

– Ваш палац був дуже зруйнований? – пробурмотіла я.

– Дуже, – озвався Шепре.

Трохи помовчав і додав:

– Батько вирішив відбудувати новий. Щоб підходив під обидві іпостасі. Зриватися по тривогам було непросто, біля злітних веж утворювалися черги. Деякі вискакували просто у вікна, і не завжди вдало. Вам сюди.

Він підвів мене до одних з дверей у холі, освітленому скляним куполом. Я вже встигла заплутатись, де ми знаходимося.

– Моє особисте крило, – промовив Шепре, знову ніби відповідаючи на мої думки.

– Навіщо? – злякалася я, згадавши про вимогу віддати йому кулон. Краще б поселив десь у гостьових покоях!

– Тут ви в безпеці, – ледь нахмурившись, відповів Ерлінг. Відчинив переді мною двері: – Освоюйтесь.

На мою радість, за мною він не пішов. Побажав добре відпочити і дивився, доки двері між нами зачинялися.

Кілька митєй я не могла рушити з місця. Бажаючи наздогнати його і таки розповісти про кулон. Але боячись заводити таку важливу розмову на ходу, коли він утомився після далекого перельоту. Адже мені потрібно, щоб він все вірно сприйняв, а не розлютився сильніше...

І Берлі... Так хотілося, щоб він одразу відвів мене до Берлі! Адже це можна попросити? Я навіть відчинила двері – але дракона за ними вже не було.

Зітхнувши, я пошукала, як можна замкнутися зсередини. Знайшла якийсь складний замок з ручкою, що проверталася. Закрилася і пішла озирнутися.

Кімнат було три – на одну більше, ніж у мене у фортеці Рассанди. Дивно, але біля ліжка я виявила свою сумку – отже, хтось її встиг сюди занести!

Все тут виглядало абсолютно новим, ніби після ремонту цими кімнатами ніхто не користувався.

Такі ж світлі стіни, блакитні штори, що переливалися в західних променях. Але ліжко застелене чистою, свіжою білизною. Кожне приміщення – таке ж неймовірно широке, ніби господарі не збиралися приймати у себе звичайних людей. Тільки драконів! А у ванній могли б поміститися, напевно, всі покої, які я мала в Моравені!

Величезна чаша з чорного блискучого каменю в підлозі. Окрема кабінка з таким самим чорним душем у стелі.

Все-таки дракони не бідували. Ну звісно, завойовники ж! Ще й змусили магів виплачувати їм данину!

З іншого боку, було б дивно, якби голова Сейму жив у злиднях. Логічно, що йому відбудовують новий, розкішний палац.

У таких розкуйовджених почуттях я зазирнула в останню кімнату. Вона півколом виступала зі стіни, причому все це півколо було величезним вікном з видом у сад. А на круглому столі на мене чекала тепла вечеря.

І коли вони тільки встигли?

Втім... якщо передали про хворобу нареченої, то й про повернення голови також могли передати.

Я прийняла душ, змила з себе дорожній пил. Поїла, відчувши приплив божевільного голоду. І сама не помітила, як заснула у м'якому ліжку.

Давно мені так добре не спалося. Тільки Нея під боком не вистачало. Мишачий камінь, як і раніше, мовчав, хоча я скинула туди, напевно, сотню думок-питань.

З ранку мене розбудив стукіт у двері. Втім, ранок був уже досить пізнім, ще трохи – і настане опівдня, а там і до обіду недалеко.

Одягнувши сукню, я поспішила відчинити.

На порозі стояла Сельва з тацею в руках.

– Лей Ерлінг попросив вам тут все показати... якщо ви не заперечуєте, – промовила служниця. – Він подумав, що я найкраще підійду, але якщо ви...

– Ні-ні, заходь, будь ласка, – я відійшла від дверей, пропускаючи стару жінку. – Я зовсім не проти, щоб ти допомогла мені освоїтися.

Зізнатися, тільки зараз я зрозуміла, що не хотіла б бачити поряд служницю-драконесу! А Шепре врахував і це.

– А сам він де? – спитала насторожено, поки вона заносила тацю на стіл.

– Не знаю, – розгубилася Сельва. – Та й не можу знати, адже він мені не повідомляє. Та ви поїжте, а потім я вас проведу замком...

– Але спочатку, – уперто заперечила я, – відведи мене до когось із них. Ерлінга, чи Фірана, як там його... Іліддія. Я хочу побачитися з Берлі!

Сельва розуміюче кивнула.