13

– Будь ласка! – злякалася я, навіть зупинилася, з благанням глянувши на дракона. – Не кажіть Рассанді про нього!

Очі Ерлінга ледве звузилися, але на губах замерехтіла легка посмішка.

– Так я і думав, – промовив він. – Дивно, що ліосей захищає магиню.

– Що дивного? – нервово відповіла я, продовживши шлях.

– Ліос закритий для магів, – нагадав Шепре, пропускаючи мене вперед через дверцята. – Ви знаєте, як з'явилися ліосеї?

– Щось пов'язане із феями? – невпевнено знизала я плечима. – Я не знаходила цієї інформації у книгах.

Ерлінг пройшов слідом за мною у двір.

– Звісно, не знаходили, – хмикнув. – Маги свого часу повністю знищили перевертнів та фей. Ті з них, хто змогли вижити, бігли до Ліосу. Тут нема чим пишатися, і звичайно, маги це приховуватимуть. Там, у Ліосі, в центрі сили, будь-яке живе створіння видозмінюється. Набуває інших рис.

– Неправда! – озвалась я. – Жодних перевертнів ніколи не існувало!

– Чому ж? Раніше маги любили заводити собі у фамільяри саме перевертнів, а не просто чарівних звірят, як зараз. Чи не тому ви приховуєте свого від сестри? До речі, якщо не вірите, можете спитати в нього самого. Впевнений, ліосей знає більше, ніж залишили маги у своїх талмудах.

Мені не було чого відповісти, я лише сердито глянула на Ерлінга. З'явився тут на мою біду!

– Не бійтеся, – несподівано м'яко промовив він. – Я не видам вашої таємниці.

– Дякую, – пробурмотіла я, бажаючи втекти.

Вхідні двері були уже зовсім близько, і я сподівалася, що Ерлінг не вирішить мене знову проводити.

– А дракони охороняють нас, стежать за безпекою, – повернувся він до мого необачного питання. – Але, якщо ви їх помітили, мабуть, і справді час запрошувати. Піду господарку порадую.

Не знаю, чи засікла їх Рассанда, чи від магів вони мали бути сховані. Можливо, без ліосея і я не помітила б. Але сарказм Ерлінга щодо її радості цілком поділяла.

Біля сходів дракон попрощався зі мною. Під стелею прошмигнув Ней – сподіваюся, його помітила лише я. І що Ерлінг має до нього? Злиться, що Ней тоді зупинив його, став між нами?

Заглянувши на кухню, я нічого нового не дізналася і попросила принести мені їжу до кімнат.

– Ти ж не полетиш у храм? – намотував кола по вітальні Ней, поки я приймала запізнілий обід.

Сам він навіть не доторкнувся до їжі – втім, Ней будь-якої миті міг проникнути в кухню або комору і підкріпитися, за це я не переймалався. Та й взагалі, ліосеєві потрібно набагато менше нашої людської їжі.

– Я б полетіла, – знизала плечима, – завжди мріяла там побувати. Але не думаю, що це було серйозне запрошення. Та й... не з ним.

– Я не зможу тебе там захистити. Розумієш? Їхні храми надто закриті. Мені не проникнути туди!

– Ну чого ти завівся? Він, напевно, вже забув про свою пропозицію, та це навіть і пропозицією не було.

– Було! – впевнено відповів Ней, глянувши на мене спідлоба.

Доївши, я почала складати посуд назад на тацю.

– Ти даремно хвилюєшся, – посміхнулася. – Я нікуди не лечу. Краще скажи мені... Як з'явилися ліосеї?

Ней завмер на мить. Потім розвернувся до вікна.

Залишивши посуд, я наблизилася.

– Ти ж не перевертатимешся, щоб втекти від відповіді? – промовила тихо.

Він ледь вловимо зітхнув. І, ніби зважившись, відповів:

– Я чув версію, дуже схожу на ту, що її розповів дракон.

Невже справді маги?!

– Але ж як... – пробурмотіла я. – Адже маги завжди допомагали чарівним створінням! Навіть фамільяри... без мага така істота просто не виживе! Кажуть, до війни вони й гномам їздили допомагати! Коли у тих якась епідемія сталася.

Та гноми теж не стали вплутуватися у війну, сиділи у своїх підземеллях та чекали, чим усе закінчиться. Ні б віддячити взаємністю!

Ней знизав плечима.

– Не знаю, Амбер, – знову зітхнув. – Хто скаже, якою перекрученою до нас дійшла історія? Якщо судити по тобі, то маги – найкраща з рас. Правда. Але... знаєш, адже мені довелося трохи побачити війну.

– Ти ніколи не розповідав... – прошепотіла я.

– І не розповім, – хитнув головою він. – Давай краще вчорашнє плетіння доб'ємо.

І Ней подався до столика з книгами.

Кілька миттєвостей я дивилася на нього. Що ж ти приховуєш? Чому?

Після все ж наблизилася, сіла у звичне крісло. Хоча думки кружляли зовсім про інше, і, можливо, мало сенс постійно мелькотіти на очах у драконів, щоб рано чи пізно їм набридло і вони, нарешті, вирушили у свої південні теплі землі. Повернувши нам Берлі, звичайно.

Але глибоко у душі я розуміла: це нічого не дасть. Вони мають якісь свої цілі, і на рішення я навряд чи зможу вплинути.

А з Неєм хотілося провести якнайбільше часу, поки Ліос не закликав його остаточно.

Ми захопилися, поринули у своє заняття, забувши про все – ніби знову існував лише наш зв'язок. Магессе та її майже фамільяр. Без жодних таємниць, розлучень і настирливих драконів.

І тільки коли пролунав стукіт у двері – я підняла голову і виявила, що вже вечір.

До моєї вітальні увійшла Ільма. Вклонилася і поспішно промовила:

– Кіон-Шепре Ерлінг велів покликати вас на вечерю, шенно.

Уявляю, як це розлютило Рассанду! Із задоволенням спустилася б до зали лише задля того, щоб побачити її обличчя.

Втім, обличчя вона тримала. Незважаючи на те, що застілля поповнилося чотирма новими драконами – Ней вірно їх порахував.

Не знаю, як вона сприйняла звістку про них, проте прилади підготувала. Усім, окрім мене.

Хоча, чому б не привітати красенів-хлопців? У темно-сріблястій формі, як на підбір молоді та широкоплечі. На грудях біля серця нашивки з портретом, підозріло схожим на голову їх Сейму.

Щоправда, дивилася сестра на них зверхньо, як на прислугу чи охорону. Але навіть у мене серце трохи тьохнуло. Я ніколи, мабуть, і не була в оточенні такої кількості чоловіків. Якщо не брати до уваги безтурботне дитинство.