12

Незважаючи на теплий день, на висоті в горах іноді налітав різкий вітер. Я пошкодувала, що не взяла жодної накидки чи жакета, але повертатись не хотілося. Уперто йшла вперед, поки фортеця не зникла з очей.

Тоді, обравши містечко, звідки було видно море, примостилася там за камінням, яке трохи захищало від холодних поривів.

Ней не летів за мною. Мабуть, вирішив залишитися в хаті та простежити за драконами. Або давав мені можливість побути на самоті, впоратися з емоціями.

Море, як завжди холодне і штормливе, пінилося вдалині внизу. Я дивилася на нього, але перед очима вставала картина довгого столу в банкетному залі. Ошатних драконів, які люб'язуються з нарядженою сестрою.

Може, й на краще, переконувала я себе. Може, вона вмовить їх змінити вимогу, не наполягати на моєму заручному кулоні.

Чомусь не допомагало.

А може... зізнатися? Розповісти Ерлінгу, чи хоча б Фірану, про хлопця на ім'я Рам? Адже дракони повинні порадіти за дракона.

Хоча, судячи з того, що я дізналася за час війни, жодні дружні чи родинні зв'язки нічого не означають для них, коли вони йдуть до своєї мети.

Казали, одного разу маги врятували трьох драконяток, яких батьки залишили у порожньому будинку. Не уявляю, як можна залишити своїх дітей. Напевно, це якісь звірині інстинкти. Адже не людські!

Та й потім...

А раптом вони не знають жодного Рама? Раптом вирішать, ніби обманюю заради своїх цілей? Адже ніхто не може нічого підтвердити.

А раптом... з Рамом щось сталося, раптом він так і не дістався додому. І вони звинуватять у цьому нас...

Навіщо вони взагалі сюди приїхали? Навіщо їм мій кулон?

Величезна тінь на мить закрила сонце розчерком крил. Безшумно ковзнула десь за спиною. З шурхотом посипалося каміння.

Я різко розвернулася. Щоб зустрітися поглядом із Шепре Ерлінгом.

Сіпнулася, настільки несподіваною виявилася його поява. Настільки переконала себе у власній картині застілля, що зараз триває!

– Цікавий у вас фамільяр, – промовив дракон, наближаючись і опускаючись поряд зі мною на каміння.

Не знаю, що він мав на увазі, однак після всього в його словах мені почулася загроза Нею. Машинально пошукала кажана магією, але якщо він і вирішив полетіти за Ерлінгом, то добре ховався.

– В мене немає фамільяра, – відгукнулася про всяк випадок. – Сестра не дозволила мені його завести.

– Ви давно вже доросла, повнолітня дівчина.

– І тому усвідомлюю, що чим раніше створити зв'язок із фамільяром, тим краще. Бажано в дитинстві чи підлітковому віці.

А я вже встигла зрозуміти, що не зв'язуватиму Нея ритуалами. Він не просто чарівна летюча мишка. Він – людина. Але дракону такого не казала, зрозуміло.

– Що ви тут робите? – запитала натомість.

– Вас шукаю. Ви не прийшли на обід.

– Це Рассанда так сказала? Що ще вона вигадала, в чому ще мене звинуватила?

– Я не питав, – знизав дракон плечима.

Кілька секунд я вдивлялася в темні очі, намагаючись зрозуміти, що це означає. Чи то він не вірить Рассанді після того, як вона збрехала в перший день? Бачить наскрізь її брехню?

Чи то... прийняв якесь інше рішення?

– Ви передумали щодо кулону? – з надією пробурмотіла.

Шепре якось дивно посміхнувся, хитнув головою – здалося, з деяким сумом.

– Ніколи, – озвався.

– Що... навіщо він вам? Можливо, ви якесь не таке значення йому надаєте? Це ж просто... щось на кшталт традиції магів. Вони не несуть ані магічної сили, ані...

– То розкажіть вашу традицію, – мені на плечі ліг теплий плащ.

Поборовши перше бажання скинути його, схопитися, висловити все, що думаю про ці драконячі ігрища з моїм серцем, я лише зітхнула і тихо відповіла:

– Спочатку заручні кулони вигадали для договірних шлюбів. Батьки обмінювалися ними на знак укладання угоди, іноді навіть над колисками немовлят.

– Ваш, сподіваюся, над вашою колискою нікому не віддали? – усміхнувся Шепре.

– Таке давно вже не роблять. Дівчаткам дають можливість обирати самим, тому кулони носять із десяти років. Коли діти вже можуть ставитись до них більш-менш відповідально. Ну і... хочеться ж дівчатам такий мати.

– Навіщо?

– Як же на бал без кулону, – розвела я руками. – Інші не зрозуміють. Іноді дівчата додають до них маленькі підвіски, які можуть подарувати кавалерам як заохочення та прихільність. Якщо дівчина віддає заручний кулон, його вже носить мужчина. Наречений. Варто йому з'явитися у суспільстві без кулону – це вважається страшною кривдою нареченої. Ну... всілякі такі дурниці.

– Дурниці? – хмикнув Шепре.

– Порівняно з війною... – шепнула я, ні на мить не забуваючи, що поряд ворог. Той, хто зруйнував мій дім. А тепер хоче чогось від мене.

Напевно, даремно я їм написала. Недарма брат із батьком приховали нас.

Я втрималася від ще одного подиху.

– Якщо дівчинка губить кулон, їй просто роблять новий. Тому на дитячих лише ініціали. Якщо хтось знайде, щоб знали, кому повернути. А не повернуть – і не страшно. Справжній все одно інший.

– А вам що ж не зробили інший?

– Рассанда не захотіла, – знизала я плечима. – А вступитися не було кому.

– А якщо хтось знайде і вирішить... претендувати? На Амберлі Тіссен, наприклад.

– Пред’явити права на Амберлі Тіссен ніхто не зможе. На дитячому кулоні лише ініціали.

– Ніяк не пред’явити, значить? – знову ця дивна посмішка.

– Якщо наречена не визнає свій кулон – ніяк. Чому вони так хвилюють вас? Адже дракони одружуються інакше. У якихось спеціальних храмах, де внутрішні звірі обох обов'язково обмінюються магією... Я читала, – додала з деяким зніяковінням. Додумалася, почала розповідати дракону про їхні весілля!

– Інакше, – погодився Ерлінг. – Якщо один із подружжя не дракон, наприклад наречена, то внутрішній звір нареченого обов'язково повинен її прийняти, огорнути магією – щоб вона змогла народити здорових дітей, здатних надбати дракона у відповідному віці.