10

Ух, я так боялася прибігти на сніданок першою, що мало не з'явилася останньою! Але все ж таки трохи обігнала чоловіків.

Рассанда сьогодні сяяла у зеленій, малахітового вилиску сукні. Де і коли вона тільки встигала їх купувати?!

Дракони теж передяглися – так і хотілося поязувати з приводу гардероба, який вони з собою прихопили. Хоча, можливо, їм принесли ті невидимі вартові, що ховалися за стінами. Чемоданів у прибулих драконів не пригадую.

Кіон-Шепре увійшов трохи попереду – темно-синя сорочка охоплювала сильні плечі. У фортеці було тепло, і нічого зверху він не вдягнув. Чорні штани, домашні м'які туфлі. Густі темні пасма, майже до пояса, нічим не сколоті.

Вбрання Фірана-Сане віддавало фіолетовим, і я мимоволі кинула погляд на свою сукню. Знову дзеркалить? А для Рассанди він одягнений у зелене? І волосся вона бачить темне, а не з блакитним відливом? Чи це вже занадто?

У книгах писали, що чим більше сили у дзеркального, тим більше рівнів він може відбивати.

Навіть не встигнувши опуститися в крісло, я насторожено вдивлялася в чоловіків і боялася, що знову почнуться ігрища та ухилення від відповіді. Боялася починати із запитання.

Однак Ерлінг наблизився до столу, але так і не сів на місце. Не відповів Рассанді на вітання. Дивився на мене, ніби до самого сніданку йому зовсім не було ніякої справи!

– Настав час сказати, що ми хочемо в обмін за вашого брата, – промовив.

Обвів поглядом банкетний зал і знову повернувся до мене.

– Заручний кулон Амберлі Тіссен.

Паніка залила всю мою сутність, щойно в голову почало надходити усвідомлення.

Навіщо йому мій кулон? Що він задумав?

І відразу вистрілив спогад.

Мені довго вдавалося приховувати відсутність кулону. Під час переїзду було не до того, а коли мама захворіла, то й зовсім.

І лише коли минув час після її смерті, влітку я бігала в легкій суконці, геть-чисто забувши про нього, Рассанда виявила пропажу.

– Де? – спитала тоді сестра, схопивши мене за плечі і безсовісно заглядаючи за виріз сукні.

– Загубила, – збрехала я, і оком не моргнувши.

Здавалося б, при поспішному від'їзді це дуже проста справа. Але очі її звузилися, ніздрі нервово пихнули.

– То й залишайся старою дівою, якщо така розгуба. Нового не отримаєш.

На той момент я не засмутилася. Мені не потрібен був новий, я все ще вірила у повернення Рама. Чекала на нього.

Але зараз...

Невже через це я не зможу врятувати Берлі?!

Я кинула погляд на Рассанду. Очі її метали блискавки, і допомагати мені вона точно не збиралася.

– У неї немає кулона, – відповіла зневажливо. – Вона його... віддала.

Сила всередині мене спалахнула, я навіть відчула кілька гарячих крапель на плечах, що злетіли з моїх «водних пасм». Так, віддала, але Рассанда цього не знала! Я їй сказала, що втратила, ще коли була дитиною! Навіщо вона...

Втім, її власний витончений кулончик захоплююче виблискував у впадинці між грудей, і згадуючи попередню розмову, я розуміла, навіщо. Їй не потрібна конкурентка. І до брата діла нема.

Але я можу сказати, що загубила. Що зроблю новий. Тільки що далі? Чи готова я заради брата віддати кулон незрозуміло кому? Драконам?

І Рам...

Десь у глибині душі я все ще чекала на нього. Все ще хотіла вірити у його «назавжди». Сподівалася: в нього є виправдання. Навіть думати боялася, що він міг загинути – і тому не повернувся...

Щоразу роздумуючи, чи одружуся, чи буде в мене наречений, незмінно згадувала скуйовдженого темноокого хлопця. Його голос, що ламався, і горду фігурку, яка уходила по обриву над морем.

Погляд Шепре зненацька змінився.

– Кому ж? – спитав він дивним тоном, так і не давши мені зібратися з духом. Спростувати слова сестри, пообіцяти все виправити.

Ми всі продовжували стояти один навпроти одного за накритим столом, де остигали вишукані страви. Так і не глянувши на них.

– Навіщо він вам? – мій голос теж сіпнувся, здався неприродним навіть мені.

Очі Ерлінга звузилися:

– А навіщо потрібні заручні кулони?

– У вас є наречена, – набагато твердіше промовила я. – Отже, мій кулон вам точно не стане у нагоді за прямим призначенням.

Обличчя чоловіка стрімко змінилося. На мить в очах блиснуло щось страхітне, відчайдушне. Після губи стиснулися в тонку нитку.

– І все ж це моя умова, – відповів Шепре холодно.

– Можна прояснити, – обережно втрутилася Рассанда, – вам потрібен виключно кулон, чи наречена цілком? І, можливо, підійде інший кулон...

Шепре окинув її таким поглядом, що відкрито пропонувати себе вона не ризикнула.

– Мені потрібен кулон Амберлі Тіссен. Якщо вона його віддала – відведіть мене до щасливого власника.

– Я його втратила! – вигукнула я. – Ще коли була дівчинкою!

– Обманювати недобре, шенно, – хитнув головою Ерлінг.

Озноб пробіг тілом, я насилу стримала ненависний погляд у бік сестри. Ось треба їй все зіпсувати! Навіщо сказала, що я його віддала? Що тепер робити? Де я їм Рама знайду?!

Дзеркальний сьогодні напрочуд багато мовчав. Дивився за нами уважно, ніби знав щось таке... особливе. В очах читався явний інтерес.

– Я можу наказати зробити новий, – м'яко промовила Рассанда. Але я розуміла, якими зусиллями їй далася така поступливість. Може, навіть поїхидничала б, якби не йшлося про життя брата.

– Не потрібний новий, – Шепре не зводив з мене погляду.

– Берлі взагалі ще живий? – випалила я. – А раптом його тому й не привезли... – я осіклася: страшно було вимовити непоправне.

– Хочете переконатись? – прохолодно уточнив Ерлінг. Якось дивно він реагував на мої сумніви. – Можу відвезти вас до Аріва.

Здригнувшись, я підняла на нього переляканий погляд. У столицю Драконії? Скопище лютих та безжальних вбивць?!

Кіон-Шепре продовжував дивитися на мене – пильно, уважно.