7

Літо. Як і тоді, дев'ять років тому. У південному маєтку Тіссен, щоправда, було набагато тепліше. Але сьогодні видався надзвичайно гарний день.

Після обіду Рассанда наказала запрягти трьох коней з п'яти, що залишилися в стайні. І разом із панами драконами вирушила об'їжджати приналежні їй землі.

Ней обіцяв непомітно простежити, але вдень у відкритій місцевості це не так вже й просто. Кажан може привернути увагу.

Повернулися дракони до вечері, щоправда, у зал виходити не стали – Рассанда відправила слуг із тацями до них у кімнати. Сама теж закрилася у себе.

Чекаючи Нея, я погойдувалася на мотузкових гойдалках, які спорудив мені кілька років тому старий слуга, що заготовляв дрова на зиму. Пожалів самотнє дівчисько.

Старого давно вже немає в живих, а дощечка досі розкочується на мотузці на краю двору, біля стіни, увитої виноградом. У бійницю навіть море унизу можна розглянути.

– Затишне містечко, – пролунав голос, і я сіпнулася.

Фіран-Сане! Так тихо наблизився, я навіть не помітила. І Ней десь зник, знак не подав...

– Одне з улюблених, – погодилася я, насторожено поглядаючи на нього.

Фіран підійшов, взявся за мотузку, ніби збираючись мене покатати.

– Як з'їздили? – поцікавилася я, бажаючи дізнатися хоч у когось.

– Ваша сестра молодець, – серйозно відгукнувся чоловік, все-таки обережно підштовхуючи гойдалку. – Молодій жінці у важкі воєнні роки зберегти такий маєток життєздатним – нелегке завдання. Я бачив багато зруйнованих садиб, якими володіли сильні шенни.

А й справді. Я ніколи не замислювалася, як Рассанді дається господарювання. Вона не підпускала мене до управління, не дозволяла ні в чому брати участь, і змалку я сприйняла це даністю. Просто намагалася щонайменше з нею контактувати.

А відколи за допомогою Нея стала опановувати цілющу магію, і зовсім прагнула не залежати від сестри.

Слуги іноді передавали мені прохання прийти до найближчого містечка Сант, комусь допомогти. Здебільшого біднякам, звісно, бо дипломованим фахівцем я не була.

Більш заможні городяни і шенни навколишніх маєтків воліли лікуватися в досвідчених цілителів. Але з ними під час війни стало туго, майже всіх закликав на службу король, тож якісь гроші я могла заробляти. Добре, що Рассанді не було до мене діла.

– Рада, якщо ви з леєм Ерлінгом залишилися задоволені, – озвалася я. І обережно спитала: – Чи надовго ви тут затримуєтеся?

– Як лей вирішить, – знизав плечима дракон.

– Завдання фронда у всьому погоджуватися? – я дуже намагалася, щоб у голосі не звучало шпильки та ворожості. Втім, цей дивний чоловік дивовижно глушив їх. З ним було просто приємно розмовляти, перебувати поряд.

– Що ви, – засміявся Фіран. – Якраз навпаки. Завдання фронда – аналізувати, заперечувати та критикувати. Пропонувати правителю іншу точку зору.

Критикувати правителя? Спробував би хтось покритикувати нашого короля! Ну, коли він був ще живий, звичайно. Це звучало так дивно, що кілька хвилин я дивилася на дракона, уявляючи, як він критикує грізного Ерлінга. А той його відразу до ката. Голову відсікти.

Фіран не відводив погляду, і я вирішила обережно підвести до теми, яка найбільше мене цікавила.

– Навіщо ви тут? – пробурмотіла.

– Самому цікаво, – посміхнувся він. – Як на мене, ми дізналися достатньо.

Дивне, приємне відчуття, ледь синюваті пасма у волоссі. Очі – ніби сто років знайомі. Я читала про цей ефект дзеркальних драконів, але випробовувати його було дуже дивно! Так і хотілося поринути у відбиток себе, у те, що резонує зі мною, і насолоджуватися.

Скільки магів, кажуть, потрапляли на цю вудку. Із дзеркальних драконів найкращі розвідники.

– Ви – дзеркальний дракон? – запитала я, не стільки бажаючи отримати підтвердження, скільки розбити цю симпатію.

Він здивовано підняв брову, і на мить мені привиділося зовсім інше обличчя. Вольове, з різкими вилицями і сріблястими очима.

Лише на мить.

– Ви надто швидко мене розгадали, – посміхнувся Фіран, і голос знову звучав приємно. – Це дивовижно. Зазвичай маги бачать у мені віддзеркалення себе і або зачаровуються мною безмірно, або навпаки – дратуються неймовірно. Це вже хто чим наповнений.

– Я читала про таких... як ви, – озвалася з посмішкою.

– Мало хто здатний теоретичний досвід відразу застосувати на практиці.

– В мене не було іншого виходу, – зітхнула я.

Так і хотілося розповісти йому все, перекласти на нього частину турбот.

Небезпечна дія його дзеркальної сили. Скільки людей попадаються на цьому!

Щастя, що дзеркальних драконів надто мало.

Вечоріло, на небі почали спалахувати зірки. На подвір’ї – світильники.

– Тобто, лей Ерлінг не поділився з вами метою свого візиту до нас, – усміхнулася я, беручи себе в руки і повертаючись до питання, що мене цікавило.

Не хотів критики, не інакше. Втім, я вирішила цього не озвучувати.

– Нашою метою було з'ясувати, чи справді ви дочка адмірала Тіссена. Щоб прийняти вірне рішення щодо нашого бранця. Гадаю, рішення лей Ерлінг поки що не прийняв.

– Чи можемо ми якось прискорити цей процес?

Дзеркальний несподівано засміявся. Він як і раніше приваблював, я нічого не могла вдіяти з чарівністю, що виходила від нього. Скільки не нагадувала собі, що переді мною ворог. Хитрий, жорстокий, підступний. Але говорити з ним було приємно. Як із давнім, добрим другом.

– Сумніваюсь, – озвався. – Ніхто не може вплинути на лея Шепре. Він завжди чинить, як вважає за потрібне.

– А в нього... яка сила? – ризикнула запитати я, коли вже дзеркальний випромінює чарівність і бажання підтримувати бесіду.

Його обличчя на мить затьмарилося.

– Не впевнений, що можу відповісти на ваше запитання, – промовив Фіран. – Свого часу він побував у Тартрі.

Тартр! Спогади захлеснули. Саме від Тартру я рятувала Рама! А що сталося із Шепре?