5

– Хто вам сказав, що ми готові його обміняти? – вкрадливим, майже заколисуючим тоном промовив Фіран-Сане.

Мені не вдавалося намацати його магію, розгледіти її. Начебто вода, а ніби й ні. Я мовби дивилася у дзеркало. Це волосся, ці очі...

Ох... невже... дзеркальний дракон? Я тільки чула про них і трохи читала, але дуже мало – надто рідкісний дар!

– Ви ж тут. Навіщо б ви інакше витрачали стільки часу на особистий приїзд? – озвучила я, нарешті, думку, яка турбувала найбільше.

Я так само не розуміла, для чого Ерлінгу особисто летіти сюди. Міг би відправити якогось уповноваженого, і всім було б легше. Ну, вже нам точно.

– Може, тому що наш батько був адміралом Королівської Армії і не дарма сховав своїх дочок, – прошипіла Рассанда.

– Може, дозволиш леям самим сказати? – обізвалась я.

Як же бісило це її вдавання, бажання догодити їм навіщось. І заразом виставити в огидному світлі мене!

І при цьому – жодної думки у бік Берлі!

– Мабуть, – задумливо промовив темний, – ми скористаємося вашою гостинністю і затримаємось на кілька днів.

Дзеркальний підняв брову, ніби це виявилося для нього несподіванкою, але згідно  кивнув, приймаючи побажання свого супутника.

– Буду рада, – привітно посміхнулася Рассанда.

Я стиснула зуби, відчуваючи, як усередині клекоче ненависть. Чому б їм одразу не об’явити свої умови? Для чого залишатися тут?

Але, зрозуміло, промовчала. Поки від них залежить життя мого брата, я маю мовчати. А вони, схоже, насолоджуватимуться власним становищем сповна.

Про Ерлінга розповідають стільки всього... огидного. А що, як він вимагатиме нас із Рассандою як оплату?

Не впевнена, що я готова на таку жертву. І навряд чи Берлі прийме її.

Хоча судячи з поведінки сестри, вона начебто навіть не проти...

Чоловік продовжував дивитися на мене, бентеживши, турбуючи.

Сила виривалася з-під контролю – книги та Ней допомагали мені хоч трохи стримувати її, але я відчувала: ще трішечки, і вона почне струмувати з волосся на сукню, на підлогу. Дуже марнотратні витрати.

Ерлінг підвівся, кинув погляд угору, на стельові балки. Такий, що навіть Рассанда услід за ним подивилася туди, ніби намагалася розгледіти павутину і прикидала, кому зі слуг зробити за неї догану.

Але моє серце обірвалося, а потім шалено закалатало. Саме там ховався Ней! Не міг же Ерлінг вчути його?

Та яка ж у нього сила? Я так і не могла збагнути. Може, теж дзеркальна? Не схоже. Якась... темна. Як і він сам.

Рассанда плеснула в долоні, магічно закликаючи прислугу.

– Чекаю вас на обід, – посміхнулася.

Поки вона віддавала розпорядження відвести драконів до кімнат, я теж поспішила вислизнути. Не хотілося з'ясовувати з нею стосунки.

Ней обережно летів угорі, але я так само страшенно боялася, що його можуть помітити. Як ніколи раніше.

У драконів гострий погляд. І зовсім інша магія.

А особливо у цих двох.

І сам Ней якось був пов'язаний із драконами. Хоча ніколи не розповідав мені, як – окрім того, першого разу.

Але він летів слідом – за роки спільних занять магією між нами встановився такий зв'язок, що я завжди відчувала, де він знаходиться. Тільки чомусь обертатися людиною не став навіть у моїй кімнаті. Забрався на віконне склепіння і визирав на вулицю.

А я усвідомила, що зовсім не можу всидіти на місці. І вирішила спуститись на кухню. Хоч послухаю, про що там шепочуться. Слуги давно вже звикли до мене, говорили вільно. Тільки якщо Рассанда заходила – замовкали. Втім, не так вже й часто вона там з'являлася.

У кухні виявилася Сельва, втомлено сиділа за столом. Місцеві служниці цуралися її, тільки Ільма, з тих, що колись прибули зі мною та матінкою, піднесла трохи їжі.

– Дякую, – промовила Сельва, і я раптом зрозуміла, що вона зовсім постарішала. І руки тремтять. І взагалі...

В душі сновигали дивні, змішані почуття. Співчуття сплелося з образою. А ще – гостре бажання дізнатися хоч щось. Про Берлі, про драконів.

– Не дивись так на мене, дівчинко, – зітхнула вона, помітивши мій погляд.

– Я розумію, драконам важко відмовити, – сіла я на сусідній стілець. – Вони сильніші.

Ільма одразу ж поставила переді мною шматочок пирога, але їсти зовсім не хотілося. Хоча з ранку до шлунка нічого не потрапило, його аж викручувало від хвилювання.

– Мені не було куди йти, – озвалася вона. – Я була спустошена та скалічена. Дома немає, рідних немає.

– Саме так! – не витримала я. – Вони знищили наш дім! Кажуть, Шепре Ерлінг особисто!

– Бої йшли багато днів до цього, – Сельва якось дивно поморщилася, чи то не бажаючи згадувати, чи то – розповідати. – Там навряд чи щось могло вціліти. Гарнізон шенна Тіссена тримав оборону. Молодий Ерлінг прибув уже після того.

– І добив тих, хто вижив.

– Мене ось не добив, бачите...

Вона трохи підняла руки, ніби показуючи: «ось вона я, жива та здорова». Після зітхнула:

– Щось у нього тоді сталося. Не знаю, що. Він як збожеволів, громив там все. Кажуть, ніколи більше його таким не бачили, ні до, ні після.

– Ти... хочеш виправдати його! – наполегливо сказала я, не бажаючи відчувати емоції до дракона. Сталося. Як же! – Кажуть, він усіх наших жінок як трофей бере!

– Ну, вас же з шенною Моравен брати не поспішає, – усміхнулася служниця з домішкою неясної гіркоти.

– Але й умови свої не каже. Навіщо він приїхав сюди особисто? – прошепотіла я. – Хіба він не має інших справ у його Сеймі?

– Не знаю, шенно Амберлі, – хитнула головою Сельва. – Він зі мною не радиться, на жаль. Лише попросив підтвердити вашу особистість. Ваше існування стало для нього несподіванкою. І хоча маги багато горя драконам принесли...

– Маги?! Багато горя?! Це дракони напали на нас, вбивали наших дітей, руйнували наші будинки! – я навіть схопилася, не витримавши, з волосся скотилося кілька крапель водної сили.