4

– Схожу спочатку на кухню, – пробурмотіла, вкотре поправляючи «водні пасма».

– Зголодніла? – співчутливо посміхнувся Ней.

Сам-то він потай пробирався в кухню ночами, кажан може пролізти в саму вузьку щілинку. Навіть іноді намагався мені дещо притягнути.

Я повела плечима. Не так зголодніла, як нервувала. А у слуг завжди можна щось нове дізнатися.

Розуміюче кивнувши, Ней обернувся і піднявся під стелю. Там, ховаючись у тінях дерев'яних балок та кам'яних склепінь, як завжди непомітно йшов за мною, готовий прийти на допомогу будь-якої миті.

У кухні панувало пожвавлення. З нагоди прибуття важливих гостей пахло особливо смачно: схоже, Рассанда розщедрилася на справжній прийом. М'ясо, копчення, приправи та ароматна здоба – все змішалося, сплелося пряними струмками і лоскотало ніздрі.

До мене поспішила Ільма, одна з небагатьох старих служниць, які приїхали з нами ще з Тіссена. Рассанда не розрахувала її – мабуть тому, що Ільма вміла робити чудові масажі.

– Чого бажаєте, шенно?

Майже всі слуги зібралися на кухні, допомагаючи з прийомом, чи бажаючи дізнатися новини. Подивились на мене, а я на них.

– Дякую, тільки води, – хитнула головою. І відразу, поки Ільма наливала чашку, пробурмотіла: – Що нового?

– Хіба ви не були ще в приймальному залі? – обережно спитала служниця.

– Вже приїхали? – сполошилася я.

Чому Рассанда не покликала мене?!

Ох! Я давно привчила себе не дивитися туди, де ховається Ней, щоб не видати його. Але зараз ледь утрималася. Отже, поки він допомагав мені впоратися з магією та привести себе до ладу, гості встигли прибути? А ми пропустили...

– Чи багато їх?

– Драконів усього два, – озвалася Ільма, кинувши на мене співчутливий погляд.

Дивно. Я думала, вони цілим взводом заявляться. Напевно, якісь розвідники чи парламентарі. Дізнатися, що тут та як, чи немає пастки.

Хоча вони давно вже могли все перевірити. Наші слуги постійно бувають у місті, що у фортеці відбувається – не секрет.

– Давно прибули?

– Та з чверть години.

Ніхто до ладу нічого не знав, навпаки, сподівалися, я їм все розповім. І, ковтнувши нашвидкуруч води, я кинулася до приймального залу.

Ней невідступно слідував за мною – я відчувала його лише завдяки нашому магічному зв'язку. Помітити простим поглядом було неможливо.

Прискорюючись на ходу, мало не влетіла до великої зали на першому поверсі. Пригальмувала вже біля високої арки, забраної важкими дверима з карбуванням по полотну.

Видихнула, вгамовуючи серце, що гучно билося. Підняла голову, розправила плечі і ступила всередину, відчинивши магією стулки.

Зал виглядав дуже нарядно. Рассанда змінила звичайні зелені портьєри на святкові рубінові. Натерла гранітну підлогу до блиску – так, що домашні черевички ледь не ковзали. Запалила важкі люстри, які вже кілька років не працювали. Розчехлила крісла та дивани, затопила каміни в торцях.

Гостей було троє. Двоє чоловіків сиділи у кріслах, навіть не знявши дорожніх плащів. А ще в одному я виявила стару в такому самому плащі, тільки розстібнутому. Під ним виднілася сукня служниці.

Дракони... Не було схоже, що перед нами посланці. Обидва чоловіки виглядали надто розкішно. Довге волосся, гордовито розправлені широкі плечі. Сміливі погляди. Плащі дорого розшиті, а дорогоцінні брошки, які їх сколювали, здавалося, коштували як уся наша вітальня.

Невже до нас завітав сам Шепре Ерлінг? Хто з них?

В обох відчувалася магія. Потужна. Прихована. Із такою можна і без охорони літати.

Рассанда, що велично сиділа в кріслі перед ними, обернулася і невдоволено витріщилася на мене.

– Чому ти мене не покликала? – знаю, це не за правилами ввічливості, але я не змогла стриматись. Все всередині клекотіло від обурення та образи.

Я стільки зробила заради Берлі, коли вона навіть чути про це не хотіла!

– Ви сказали, шенна Амберлі не хоче виходити, – м'яким, ледь муркотливим голосом промовив один з чоловіків.

Неясний. Очі та волосся віддавали блакитним, але це було дивне, неправильне відчуття. Немов маска.

– Ти так сказала? – я ступила до Рассанди, ледве стримуючи гнів.

Другий, з густими темними пасмами, що губилися під плащем, різкими вилицями і щільно стиснутими губами, мовчки, пильно дивився за тим, що відбувається. У погляді прозирали сила та влада.

– Не хотіла оскверняти ваше товариство присутністю обірванки, якій місце на кухні, – хмикнула та, чарівно посміхнувшись чоловікам.

Дракони схрестили на мені погляди, і я приклала всі душевні сили, щоб не знітитися під ними після слів сестри. Намагалася так само гордо тримати голову, хоча очі защипало.

– Дозвольте представитися, – промовив все той же чоловік, піднімаючись. – Фіран-Сане Ілідій, фронд Кіона-Шепре Ерлінга.

Блакитноокий ледь вловимо кивнув у бік темного, водночас представляючи його і в той самий час ніби кажучи, що кожен і без того повинен знати спадкоємця драконів.

Отже, все ж таки сам Ерлінг. Усередині щось стискалося від пронизливого погляду, бездонних очей. Таких темних, що зіниці майже не було видно.

Яка ж у ньому сила? Не схоже ні на вогонь, ні на лід, ні на повітря.

Про всяк випадок чемно вклонившись, я пробурмотіла щось належне пристойності. Фронд... я не дуже добре знала устрій драконячого Сейму, і все, що чула про фрондів – що вони майже рівні самому Голові.

Дивно, що він такий молодий. Сам Шепре став Головою Сейму після смерті батька минулого року. Але мені здавалося, що у них, як і у нас, старіші та досвідченіші дракони залишаються при владі до останнього. Куди тоді подівся попередній фронд?

Втім, розпитувати я їх не збиралася. Єдине, чого мені хотілося, – це звільнити Берлі. Я все чекала, що зараз його введуть у двері... Адже я зібрала необхідну суму. Що їм ще потрібне?

– Це вона, – раптом тихо промовила стара, підводячись. – Амберлі Тіссен.