Розділ 19. Сваха

Король і королева виглядали… Як король і королева. Мої руки самі лягли на сонячне сплетіння, і я вклонилася рівно так, як і інші наречені. Така енергетика сама штовхала на прояв підвищеної поваги — велич, сила, міць і безмежна мудрість. Ось що я читала на обличчях цих людей.

Що мене здивувало, так це колір їхнього волосся. Що король, що королева носили біле волосся, як і та королівська сваха, з якою мені пощастило зустрітися. Слідом за ватажками драконячого роду вийшов чоловік, який затьмарив мій ранок своєю жахливою грою на скрипці. Я майже задихнулася від обурення, коли побачила очевидну схожість між ним і королівським подружжям.

Так, мені безумовно точно щастить сваритися не з тими людьми. Побачивши мене у натовпі скрипач підморгнув зі сміхом. Я вдала, що то було не мені.

Принц Артальд вийшов до зали останнім, разюче відрізняючись від усієї своєї сім’ї темним волоссям і золотими очима. Він виглядав, як маленька пляма на ідеально чистому полотні, але його самого, здавалося, це зовсім не турбувало. Артальд зосереджено оглянув зал, знайшов мене очима й кивнув, чи то в прихильності, чи то у вигляді радісного усвідомлення, що я змогла дійти до залу без пригод.

Пригоди, зрозуміло, були, але йому про це знати не слід.

— Дорогі друзі, прекрасні дами! — подав голос король, привертаючи увагу всіх присутніх у залі. — Сьогодні ми зібралися тут не тільки, щоб насолодитися смачними закусками від наших кухарів. Хоча, варто зазначити, вони вийшли незрівнянними, — він підморгнув комусь у натовпі — мабуть, відповідальному за кухню або місцевому дворецькому. — Мій старший син, Артальд, нарешті вирішив знайти свою другу половинку! Я вже не молодий, — у його очах промайнув смуток, — та й усі ви, я впевнений, давно мріяли окільцювати цього красеня.

Мої брови здригнулися. Такі слова каже, ніби коня продає. O tempora, o mores (о часи, о звичаї), мені такого не зрозуміти, але присутні дівчата тільки зніяковіло хихикали.

— Дякую кожній за рішення поборотися за серце мого сина! — король узяв до рук келих із якимось напоєм, і бадьорі слуги взялися розносити нам аналогічні. — Принц Артальд у нас із характером…

— Батьку, я впевнений, дівчата самі хочуть у цьому переконатися, — спробував перервати батька принц, але той зупинив його рукою.

— Досить тобі, Артальде, ти знаєш, до чого я хилю.

По обличчю принца я могла сказати, що ні чорта він не знав. Його обличчя було напружене, а зуби стиснуті. Він спопеляв очима Агрипіну, яка сиділа в дальньому кутку столу.

— У нашій сім’ї заведено шукати собі половинку за покликом серця більше, ніж за політичним обов’язком, — король обернувся до своєї королеви й подивився на неї так…

Загалом, усі б хотіли, щоб їхні чоловіки дивилися на них так. Попри вік. Попри десятки років, проведених разом.

— Однак, мій син занадто амбітний, — король вмить посерйознішав. — Тому я прийняв нелегке рішення…

— Батьку! — майже проричав Артальд.

Я відчула, як усередині заклекотало серце. Здається, усе йде зовсім не за планом Артальда, а мені із цим доведеться якось миритися.

—… і запросив на відбір королівську сваху, стофу Агрипіну! — король відсалютував келихом, закликаючи нас усіх випити рідину. — У кожному раунді вибуватимуть щонайменше дві учасниці — за бажанням мого сина й за рекомендацією королівської свахи. Уже вона-то розуміється на справжніх любовних справах!

Мабуть, це мало б якось нас потішити, але я не бачила радості ні в кого на обличчі. Ангельського вигляду дівчина скромно відпила рідину в келиху, ніяк не проявляючи емоцій. Дочка колишнього короля-узурпатора гидливо поморщилася. Жизель поруч зі мною почала в емоціях щось обговорювати із сусідкою поруч.

Я піднесла келих до рота і відчула легкий апельсиновий запах. Це сік? Якщо так, то нічого страшного, якщо я пригублю. Але принц попереджав мене про можливу небезпеку — то чи варто мені випробовувати долю, чи дочекатися, поки Френні особисто принесе мені напій?

Агрипіна дивилася на мене хижим поглядом. Сьогодні вона не була у своєму мертвотно-блідому балахоні — вона вбралася в красиву вечірню сукню, усипану квітами. На носі в жінки виднілися чорні окуляри.

— Альта Шантель, що ж ви не п’єте? Не радієте, що план принца щодо вашої перемоги провалився?

Це пролунало на всю залу, вмить зупинивши розмови наречених.

Якщо до цього я сумнівалася, що в моєму соку була отрута, то відтепер мені було б краще запастися антидотами, ночами виставляти охорону просто біля свого ліжка й регулярно читати молитву від нашептів. Бо те, як на мене подивилися всі дівчата, вартувало окремої картини пензля щонайменше Босха.

— Навіщо ж мені було брати участь у відборі, якщо не заради перемоги, стофа Агрипіна? — моя рука ледь помітно тремтіла. — Усі присутні тут дівчата мріють вийти заміж за стофа Артальда і принести благо в… — королівство? Імперію? Трясця, у мене так мало знань! —… ці землі. Порадувати короля спадкоємцями.

Короля мої красиві промови його не підкупили ні на йоту. Він підозрював мене у змові з Артальдом. Стоф явно був прекрасно обізнаний в ідеях свого сина. Вірніше в одній конкретній — не одружуватися. І словам Агрипини він би повірив у будь-якому разі, навіть якби вони були далекі від правди.