Розділ 18. Вовк

Я її щастя не поділяла. Воно й не дивно — це я за власним бажанням прямую до зміїного лігва, а не вона.

Дві мовчазні служниці зупинилися біля найближчих сходів і подивилися на мене запитально, мовляв, перевтілюватися будемо? Я нервово усміхнулася. Останнє, що я хотіла робити зараз — випробовувати долю з перевтіленнями, а потім із незграбними перевдяганнями.

— Що втупилися? — фиркнула Френні, яка вчасно приспіла на підмогу. — Пані таку зачіску зробила, щоб зараз крилами махати? Не меліть нісенітниці, тут іти недалеко!

Служниці здивовано переглянулися. Вони абсолютно точно нічого не «мололи», оскільки не промовили ні слова. Потім знизали плечима й почали спускатися сходами «по-старому».

— Дякую, — шепнула я Френні. Вона відповіла тільки лагідним поглядом.

Чомусь я чекала супергеройської фрази на кшталт «це моя робота, не треба подяк». Мимоволі я махнула рукою, відкидаючи цю думку.

— Усе гаразд? — Френні побачила мій жест.

Боже, потрібно контролювати не тільки свої думки, а й рухи! Останні події мого життя зовсім збили мене з пантелику. Я почала було ввічливо пояснювати, що зі мною все добре і просто думки заплуталися, як раптовий спогад осяяв мої очі.

— Френні…

Я відірвалася на невелику відстань від двох служниць — стала спускатися повільніше. До доброї служниці я зверталася навпошепки.

—… принц може чути думки інших?

Тоді у формі дракона він чув мої думки. І не тільки, я чула його слова! Чи може це бути якимось проявом королівської магії?

— Ні, моя люба, — таким же пошепки відповіла мені жінка, — точніше буде сказати, що це можуть усі у формі дракона. Наші свідомості об’єднуються.

— І що, прям усе місто мене чує?! — у своєму обуренні я стала шепотіти голосніше.

Служниці миттю обернулися, але нічого не сказали — лише подивилися на мене, наче на мару, якій уже прийшов час зникнути. Стало трохи боязно.

— Ні, моя люба. — Френні навіть простягнула мені руку, щоб створити видимість важкого спуску і відірватися від служниць ще більше. — Це працює, як під час звичайної розмови. Хто поруч із вами — чує, хто подалі — ні.

Я кивнула й закрила тему, бо служниці все намагалися йти з нами в одному темпі. Краще зосередитись на сходах.

Невдовзі ми прийшли до просторої білосніжної зали, прикрашеної лише квітами всіх можливих форм і розмальовок. Я відчула себе Білосніжкою, яка заснула на лісовій галявині, а прокинулася серед казкової природи та колосальної кількості квітів. Від уважного ока не сховалося те, що всі квіти були посадженими в горщики. Не було звичних для мого світу зрізаних бутонів. Це було задумано чи випадково так вийшло?

У протилежному від входу боці стояла платформа з просторими столами, застеленими білими скатертинами. Біля цих столів я нарахувала десять, ні, дванадцять стільців — навряд чи вони призначалися нареченим, скоріше королівській родині.

Відразу під цією платформою я розгледіла фуршетний стіл, переповнений м’ясними закусками й келихами з напоями різних кольорів.

І тільки оцінивши всю красу дизайну кімнати, я приступила до головної події сьогоднішнього сніданку. До вивчення наречених.

Їх тут було не менше сотні — очі розбігалися від фарб їхніх суконь. Багато дівчат поводилися скромно, обмахуючись віями, як тими віялами. Інші, навпаки, групувалися і дивилися на учасниць інших груп вороже. На мене уваги не звертали — сукня звичайна, обличчя невідоме в колах аристократів.

Утім, я б з останнім твердженням посперечалася. Обличчя Шантель було дуже навіть відомим, тільки, щоправда, серед чоловіків, а не юних дівчат.

Найбільше цікавих і заздрісних поглядів ловила панянка з обличчям янгола. Величезні зелено-блакитні очі, пухкі губи, бліда шкіра і благородно русяве хвилясте волосся. Її синя сукня була розшита золотом і перлами. Вона раз у раз проводила рукою по плащу на плечах, відкидаючи його назад на королівський штиб. Загалом, панянка знала, за чим прийшла і як це взяти. Я хмикнула. Зараз мені ця «янголиця» точно не потрібна.

Неподалік від неї в оточенні двох просто одягнених дівчат стояла рудоволоса наречена. Її бірюзова сукня була надто кричущою, матеріали видавали дешевизну. Блискітки мали замінювати алмазну крихту, але… швидше вдавали неакуратну робота швачки-початківця.

Але ось це руде волосся. Я попрямувала до цієї дівчини.

— Вітаю, — гадки не маю, як тут заведено вітатися, тому випалила єдине, що спало на думку, — страшенно перепрошую за занепокоєння, ви часом не донька Маржі?

Дівчина дивилася на мене зарозуміло, але почувши ім’я своєї матері, злегка усміхнулася. Вона повела плечима, наче намагалася причепуритися і прихильно кивнула.

— Так і є. Ви — знайома моєї мами?

— Зустрічалися, — я ухилилась від прямої відповіді, — вона так за вас турбувалася. Усім би таку турботливу матінку!

Мої незграбні лестощі були шиті білими нитками, але рудоволоса невпевнена дівчина розцвіла від цього, як бур’ян посеред чисто поля. Вона представила мені своїх супутниць, імена яких миттєво вилетіли в мене з голови, а потім представилася і сама.