Розділ 16. План дій

Цей день, право, ніколи не закінчиться.

Я натягнула найввічливішу посмішку, плечі назад, груди вперед. Зрештою в такій сукні я легко могла зійти за королеву. Ледь торкаючись ногами крижаної підлоги, я рушила в бік суперечки, що доносилася.

Картина пензля геніального художника! Моя служниця Френні стояла майже на колінах, скорчена двома величезними бугаями-стражниками. Чесне слово, цю жінку й половина одного такого втримала б її, тож їхня відверта фізична перевага мала радше смішний вигляд.

Перед ними стояла жінка в білому: біле волосся, біла сукня, мертвотно-бліді пальці рук, які я ледь змогла розгледіти.

— Що тут відбувається? — мій голос відбивався від стін, не гірше гарматного снаряда.

— Ще одна порушниця, — жінка в білому стомлено хмикнула, — узяти її.

— За яким правом? — усередині мене клекотіла злість, але я тримала свій гнів у вузді. Вибухнути й надавати по обличчю цій жінці завжди встигну.

Я повільно підійшла ближче, уважно роздивляючись її обличчя. Ні, на портретах я її точно не бачила. Занадто яскрава зовнішність, щоб забути — пронизливі блакитні очі, тонкі губи. Вона мені точно когось нагадувала, але саме її я не бачила.

Жінка мовчала, а тому я схрестила руки на грудях і підняла підборіддя.

— Я — наречена принца, а це — моя служниця, — гордо кинула незнайомці.

Варто зазначити, на стражників моя заява спрацювала дієвіше. Один із них послабив хватку під руками Френні, яка вже скиглила, другий і зовсім відпустив її. Я кивнула служниці на знак підтримки, але вона майже нічого не бачила за пеленою сліз.

— Відбір тільки завтра, тож сьогодні ви вторглися на територію королівського замку, — біла жінка клацнула пальцями в мій бік, втупившись на вільного стражника. Він розгублено переводив погляд із незнайомки на мене.

Я провокаційно посміхнулася. Що ж, якщо ця мадам не готова мене слухати, то ці двоє накачаних чоловіків вірили моїм словам куди більше. З найгордовитішою усмішкою я ляснула розгубленого чоловіка по плечу.

— Друже мій, — не прибираючи руки сказала я, — ви можете продовжувати тримати мою служницю, можете навіть схопити мене, — саркастично показала на свою сукню, — хоч вп’ятьох. От тільки цікаво, принц вас потім четвертує чи просто пустить на корм рибам?

Стражник голосно сковтнув — це рознеслося по всьому коридору.

— Кому ви вірите, ідіоти?! — зашипіла жінка.

— О, — я повернулася до незнайомки, — вони вірять чуткам, які говорять, що сам принц привів мене сюди й залишив біля дверей не давніше, ніж п’ять хвилин тому.

— Тебе? Обірванку без взуття?

— І скинув сам туфлі, щоб мені не було ніяково, — я підвела брову, — але ви, мадам без манер і далекоглядного мислення, можете продовжувати, звісно, нападати на мене.

Моя промова надихнула охоронців на активні дії, а саме на повільний крок назад. Френні відпустили, і вона, ледь витерши сльози, підбігла до мене за спину.

— Ходімо, Френні, здається, мадам незручно. Вона не знає, як закінчити наше рандеву.

Гордим кроком я попрямувала в бік своїх покоїв, почувши здивоване в спину:

— Мадам? Це що ще за слово?

І із цим я була б готова прикусити собі язик, але не стала. Нехай думає, що це прокляття, якого світ не бачив. Принесе пронос, золотуху, прищ на попі й посічені кінчики в найнесподіваніших місцях.

Служниця біля входу в покої зустріла нас здивованим поглядом, але не наважилася сказати і слова — мовчки відчинила двері й показала кімнату, після чого сповістила про вечерю, яку принесуть мені особисто. Я задоволено оглянула покої, втягнула носом м’який аромат палаючих дров і впала на пухнастий диван біля каміна. Прямо там лежав довгоочікуваний вовняний килим, у який я негайно втерла свої замерзлі пальці.

Якщо рай і існує, то я перебувала саме в ньому.

Френні ніяково стояла віддалік, переминаючись із ноги на ногу.

— Моя пані, — нарешті вона подала голос, — може, не варто було так із королівською свахою?

— З ким? — ліниво пробурмотіла я, не відкриваючи очей.

— Зі свахою, — Френні підійшла ближче, але сісти не наважилася. — Та жінка, з якою ви спілкувалися, Агрипіна Етьєнн. Уже не знаю, збіг це чи ні, що вона тут, але до неї з’їжджаються з усього Аеліона за порадою в любовних питаннях.

Я ліниво розплющила очі. Френні виглядала стривоженою — її вії тремтіли, губи й очі все ще були припухлими після недавніх сліз. Навіть щоки жінки розчервонілися — вона все не могла заспокоїтися. Але принц попередив, що всі рішення виносить він, і мені потрібно просто протриматися під час випробувань. Можлива ця Відгрипіна тут як радник і не більше.

Я насупилася.

— Як її ще раз звали? Від чого? — пробурмотіла я Френні.

— “А”, моя пані, Агрипіна.

— Ну й ім’ячко, — я пирснула зі сміху, але моя служниця не була налаштована так само позитивно.

— Не буду судити, — лагідно кинула вона. — Альта Шантель, я можу організувати вам чай і м’ясні закуски, ви напевно втомилися з дороги.