Розділ 13. Честь

Меґ Кур’єн чекав на нас біля виходу з відділку. Він стояв, схрестивши руки, й уважно оглядаючи хол, наче був би тут уперше, або досліджував місце злочину. Його напарник стояв поруч і про щось бадьоро спілкувався із жінкою за стійкою адміністратора. Я кинула швидкий погляд на її гардероб: форма дівчини була майже такою самою, як у її чоловіків-колег, тільки піджак формував якусь подобу спідниці.

— Принце Артальде, — я зупинила чоловіка, який бадьорим кроком прямував до виходу, — мені висунули звинувачення в крадіжці, якої я не скоювала.

Принц сповільнився, але не спромігся навіть повернутися до мене обличчям, вперто прямуючи до виходу. Його потилиця немов млосно натякала мені, що те, що не його проблеми, вирішувати він не збирається.

Я зупинилася.

— Хіба ви дозволите вашій нареченій бути обмовленою перед лицем правосуддя? — запитала я з найневиннішим виглядом, але на повні легені повітря.

Здається, завмер весь хол. Курячий полісмен насупився, дівчина-адміністраторка злякано притиснула руку до рота, а її бадьорий співрозмовник натягнуто посміхнувся. Принц теж зупинився, однак обертатися в мій бік не поспішав. Його руки були складені за спиною — я бачила, як напружилися його пальці.

— Меґе Кур’єне, — подав голос принц, не змінюючи пози, — чи залишилися у вас обвинувачення до Шантель Сантани?

Я ледь не заверещала від захвату. Сантана! Ось яке в мене прізвище! Тепер повсюдно ходитиму і представлятимуся виключно так. А то заладили використовувати до мене ім’я, ніби ми друзі чи близькі родичі. І принца змушу так до себе звертатися.

Але вголос я, звісно, нічого не сказала, продовжуючи стояти на місці.

— Усі звинувачення знято, альта, — крізь зуби процідив Курячий.

— Як же так? — я підняла брови. — Невже поліція помилилася?

Мене слухав увесь відділок. Полісмени, які проходили повз, завмерли, навіть злочинці, що до цього чинили опір, сповільнили темп, прислухаючись до сцени перед ними. Я схрестила руки й гордовито дивилася на меґа Кур’єна, очікуючи щонайменше вибачень.

— Принц вніс оплату за вкрадений товар, через що справу закрито через брак складу злочину, — так само цідив Курячий.

Е, ні, дорогенькі, так пісня не напишеться.

— Тобто справу закрито не у зв’язку з тим, що я не винна, а тому, що принц вам грошей заніс? — я хмикнула, викликавши задоволений регіт із боку злочинців.

Прекрасна підтримка, але краще, ніж без неї. Полісмени виглядали похмурими, але втручатися не поспішали. Меґ Кур’єн мовчав.

— Ви опитали свідків, меґе Кур’єне? Продавця, у якого вкрали м’ясо?

Полісмен вочевидь мовчав, оскільки часу з моменту злочину минуло всього-нічого, а він зі свого боку поквапився з моїм арештом.

— Прошу вас не закривати справу доти, доки чесне ім’я Сантани не буде очищено! — заявила я, тупнувши ногою.

Принц весь цей час стояв до мене спиною, тож я могла лише здогадуватися про його думки. Щось на кшталт такого: «Господи, за що ти послав мені цю жінку, яка створює проблеми з нічого?». Або: «Який чорт мене смикнув звернутися до Шантель, а не до Вишеньки чи Карамельки за послугами?». Можливо навіть: «Ех, у палаці якраз показують драконячий футбол, я запізнююся на матч, а вона тут ім’я своє чистить. Жінки!». Загалом, на принца я особливо не сподівалася, а ось про себе подумати варто було.

Дракон легкої поведінки на відборі — це ще одна справа, а злочинницю терпіти не будуть. Як мені тоді дістатися до артефакту, якщо мене відправлять додому ще на підході до замку?

— Стофе Артальде… — благально проронив Курячий у бік принца.

— Хай буде, як вона скаже, — кинув принц і попрямував до дверей.

— Буде зроблено, — поклонився у відповідь полісмен, а моє обличчя осяяла радісна усмішка.

Принаймні до самого замку я дійти встигну. Не розвернуть! І щойно я зробила крок слідом за принцом, як напарник Курячого відсалютував мені з усмішкою:

— Вболіватиму за тебе на відборі, Шантель!

Я стримано усміхнулася і кивнула. Чи знав цей полісмен мене? Чи був він тим «останнім гостем», який загубив запонку в спальні дівчини? Потрібно акуратно розпитати Френні за слушної нагоди.

Збита з пантелику словами полісмена, я перестала звертати увагу на те, що відбувалося навколо. А тому тільки-но вийшла з відділку, як врізалася в спину принца.

— Вибачте, принце Артальде, — пробурмотіла я, потираючи забитий ніс.

Він стояв, як укопаний, притуливши руку до брів і оглядаючи сонячне небо. Я теж підняла очі й обімліла, забувши, як дихати. Там, серед блакитного поля вже щосили літали дракони різних мастей — світлі, темні, строкаті, з однотонною лускою і зі справжньою веселкою. Це було настільки красиво, що очей не відірвати.

Принаймні мені. Принц, як з’ясувалося, уже давно опустив очі й попрямував у бік кам’яного обриву.

На розі від поліцейської дільниці виднівся схил, де нічого не було забудовано. Гора, вкрита лише м’якою травою, виявилася ідеальним майданчиком для зльоту драконів. І до неї, за моїм нехорошим передчуттям, і попрямував принц.