Розділ 11. Полісмен

Я навіть пискнути не встигла, як мене скрутили й наділи на шию чорний нашийник. Холодний метал миттєво спричинив рій мурашок. Усередині мене все збунтувалося. Що це? Я вам що, собака якийсь, що на мене таке надягають?! Хотіла вибухнути, але холодний голос розуму нагадав усі поліційні драми, які я встигла подивитися за своє життя. І жодного разу ще опір під час затримання не призводив до позитивних наслідків.

— Які в мене права? — замість паніки і грубощів я вимовила спокійним голосом.

Це спантеличило полісмена. Він ще раз оглянув мене з голови до ніг, мовляв, звичайна обірванка, а розумні речі віщає. Хмикнув і похитав головою, а потім махнув напарникові, який стояв трохи віддалік від нас. Той підійшов до нас ближче й зачитав мені права, якими я могла б скористатися.

Серед них було головне — визнати або спростувати провину, а також пояснити свою версію подій. Стандартного телефонного дзвінка в переліку не було, але я могла викликати до відділку будь-якого дракона, який міг би за мене поручитися.

— Будь-якого дракона? — перепитала я ще раз, лукаво примружившись.

— Так-так, — огрядний полісмен поспішав — навколо почали збиратися роззяви, а така увага йому явно не подобалася.

До того ж я не виглядала, як типова злодійка. Дурнуватий імідж для поліції, що затримує спокійних та невинних громадян! Я цим, зрозуміло, активно користувалася.

— Тоді, вибачте, як я можу до вас звертатися?

— Меґ Кур’єн.

Звучить як курка. Цілком, якщо придивитися до цього чарівного чоловіка, то схожість із пернатими спостерігалася — широкі боки, гострий ніс-дзьоб і півняча грудка, що випиналася. Я ледве стрималася від сміху, уявивши цього полісмена в коричневому пір’ї.

— Меґ Кур’єн, — я взяла себе в руки, — я б попросила вас зв’язатися зі стофом Артальдом.

Якщо до цього навколо нас збиралися тільки нудьгуючі роззяви, то тепер уже навіть найледачіший підійшов до нас ближче, утворивши півколо. Курячий полісмен миттєво почервонів до кольору буряка, стиснув зуби з таким скреготом, що я думала зламав би, і випалив, ледве відкриваючи губи:

— Ми не будемо контактувати принца заради якоїсь злодійки!

— Ви сказали, — відрізала я, — що я маю право викликати будь-якого дракона до відділку для надання свідчень на мою користь.

— Так! — раптом крикнув хтось із натовпу.

— Так і було! Я теж чув! — підтакував ще один.

Меґ Кур’єн почервонів до такого відтінку, що мені, право ж, хотілося покликати на допомогу якогось місцевого лікаря. Так же ж, диви, й до інфаркту людину довести можна! Або дракона. Чорт їх розбереш, у людській формі вони всі мені на одне обличчя.

Напарник курячого, який чекав вказівок до цього, підійшов до мене і м’яко взяв під руку. Ситуація виходила з-під контролю, і він вирішив діяти до того, як його колега наробить дурниць. І правильно.

Я спокійно пройшла до невеликого дракона, що стояв неподалік. Його бірюзова луска з коричневими плямами грала на сонячному світлі, а лапи нетерпляче смикали бруківку. За розмірами дракон нагадував радше великого коня, від чого я засумнівалася, чи буде він в змозі підняти нас у повітря.

Даремно сумнівалася. Тільки-но ми опинилися в сідлі, як це диво злетіло в небеса, змусивши моє серце завмерти на місці. Я намагалася контролювати свої емоції, але зробити це було важко. Зрештою, я ніколи не літала на драконах. Про що я кажу, у такому відкритому польоті я взагалі ніколи не була!

Курячий мсьє летів із нами поруч, показово ігноруючи мою присутність.

Поліційний відділок виявився величезним. Кам’яна будівля була схожа швидше на стадіон із масивними сходами при вході, і величезним фойє всередині. Стеля відділку була в кілька поверхів, через що кожна розмова віддавалася страшним відлунням.

Інших злочинців реєстрували в миловидної дівчини при вході, тоді як мене Курячий мсьє повів одразу вглиб дільниці. Це мене відразу напружило. Раптом він почне вибивати якісь зізнання?

З фойє вело кілька дверей до інших приміщень, які були анітрохи не меншими за розмірами. Тільки-но двері відчинялися, як я не могла побачити кінця і краю сусідньої кімнати.

— Великі, га? — гордо хмикнув напарник курячого полісмена. — Це спеціально так зробили, раптом хтось зі злочинців перетвориться на дракона. Тож ви, милочко, не намагайтеся навіть. Навіть якщо зірвете нашийник, усе одно зламати стіни не вийде.

Не те щоб я намагалася перетворитися, зламати стіни або навіть втекти, але все одно вдячно усміхнулася полісмену. Він у відповідь підморгнув мені. Нарешті, Курячий привів мене в якусь меншу кімнату. Стелі тут однаково були гігантські, але хоча б менше відлуння.

— Як вас звати? — кинув він, саджаючи мене на стілець за кам’яним столом.

— Шантель.

Раптом страх паралізував мене зсередини: я не знала свого прізвища. Ім’я — так, його сотні разів називали, але от прізвище! Його-то я мала б знати, але скільки не нишпорила в архівах пам’яті, не могла згадати, чи називав Ладрон хоч раз моє прізвище. Здається, ні.

— Альта Шантель, — з викликом додала я, сподіваючись відвернути увагу полісмена.