Розділ 7. Докази

Прохолодний вітер ласкаво тріпав віконну раму, яка ледь чутно видавала скрип. Повільно, немов злочинець усе ще був десь тут, я підійшла до підвіконня. Воно було досить широким, щоб умістити одного чоловіка середньої статури. Темно-коричнева фарба була пошарпана від багаторазових перефарбовувань. То тут, то там виднілися плями.

І жодних слідів перебування тут людини. Не знаю, на що я розраховувала — відбиток черевика, загублену брошку або краплі крові, але підвіконня було чистим, як після недавнього прибирання.

Я визирнула на вулицю — високі будинки й гірські шпилі, що обвивали їх плющем. Можливо, мій відвідувач теж був драконом і полетів із місця злочину? Тоді на підвіконні мали залишитися подряпини, як від кігтів, а не відбитки черевиків.

Я лягла на підвіконня, щоби подивитися на стіну із зовнішнього боку. Радісний крик вирвався в мене з грудей. Трохи нижче віконної рами виднілися подряпини, ніби велика тварина відштовхувалася від стіни будинку. Саме по собі воно нічого не доводило, але в сукупності факторів…

— О боже, Шантель! — почувся крик Ладрона звідкись позаду, і його м’які руки схопили мене за талію, швидким і спритним рухом повернувши назад до кімнати. — Ви померти вирішили?

— Аж ніяк, — я широко розплющила очі, силкуючись не заплескати в долоні від радості.

Юнакові не було до веселощів. Він тримав мене в обіймах і дивився із цілковитою серйозністю, злегка підносячись над моєю головою. Його ніздрі роздувалися, як від злості, але це було удаване. Ладрон справді злякався за мене, від чого притискав ближче й довше, ніж треба.

Я обережно усунулася.

— Там подряпини, — пояснила я, рукою показуючи в бік вікна, — я думаю, що той, хто вбив вашу пані, тікав через вікно.

— Але підвіконня було чистим, коли ми прийшли сюди, — чоловік похитав головою, втупивши руки в боки, — і це однаково не дає вам права так ризикувати собою. Особливо, якщо ви маєте рацію, і злочинець побоюватиметься того, що ви його розкриєте.

Про це я не подумала. Торкнулася пальцями губ, розмірковуючи над словами Ладрона. Залишатися в цьому будинку може бути небезпечно. Чи наважиться злочинець зробити хід у королівському палаці? Я насупилася. Чи взагалі живуть дракони в палацах?

— Про що задумалися? — глухо запитав Ладрон, підійшовши до мене ближче. Його руки майже торкнулися моїх, коли я здивовано зловила його жест очима.

— Що ви робите?

— Хочу нанести лікарський засіб, — він збентежено усміхнувся і показав на темно-зелену мазь, яку тримав увесь цей час.

Мабуть, я була занадто занурена в роздуми й цього зовсім не помітила. Поправила волосся, розпатлане від моїх досліджень, і повернулася до Ладрона спиною, щоб він міг як слід обробити мою рану.

— Френні плакала, коли я прийшов, — холодний засіб торкнувся шкіри, і я захвилювалася. Ладрон на секунду завмер, кинувши: — Вибачте, може бути трохи неприємно.

— Її пані померла, цілком природно, що вона не буде в захваті від моєї присутності, — я закотила очі не від обурення, а від цікавості.

Я уважно розглядала стелю і стіни. У тому моєму сні кров покрила майже всі поверхні, розлетівшись дрібними краплями. Я уважно розглядала візерунок на стику. Може там залишився не затертий слід? Але білосніжна косиця, виліплена вправним майстром, повністю приховувала будь-які сліди злочину.

— Ви впевнені, що справа тільки в цьому?

Я ледве могла пригадати, про що питав Ладрон, а тому невиразно повела плечем і натрапила очима на кут кімнати, закритий маленькою тумбочкою зі свічками на поверхні. Там, біля самого краю я помітила червону пляму.

Геть забувши про Ладрона, я кинулася до тумбочки, різко відсунувши її від стіни. Свічки з гуркотом потрапляли на підлогу.

— Що ви робите, Стефані! — зупинився. — Шантель!

— Кров, — просто сказала я, тицьнувши пальцем у незатерту пляму, досі приховану тумбочкою.

— Так, мабуть, ми пропустили, коли витирали тут усе, — у голосі Ладрона звучала образа, коли я обернулася до нього. Його брови були зведені, а губи хоч і нещільно, але стиснуті.

— Навіщо ж ви витирали? — я здивувалася. — Це ж доказ.

— Так, який веде насамперед до нас, — пирхнув Ладрон, — який полісмен розслідуватиме цю справу? При вбивстві дракона легкої поведінки першими підозрюють слуг. Але ми б ніколи, — він навіть ткнув пальцем кудись у повітря, ніби відчував себе зобов’язаним довести свою невинність, — ніколи не чіпали Шантель і пальцем! Та якби не вона, мене б уже давно…

Ладрон майже заричав від розчарування і спогадів, що раптово нахлинули, і махнув рукою.

Я б, імовірно, мала б зараз відчути прилив емпатії, втішити юнака, сісти на ліжко і вислухати його історію. Можливо, це б дало мені змогу привернути його до себе, я б завоювала довіру й жилося б легше.

Якби не це нерозлучне «би».

— Ладроне, тут запонка! — вигукнула я, геть проігнорувавши його слова до цього.

Він не потрудився мені навіть відповісти, але я так просто не здаюся. Нахилившись до самого низу, серед налиплого бруду й не протертих крапель крові я дістала золоту запонку з алмазною вставкою. Вона була в червоному.