Розділ 6. Довіра

— Стоф Артальд, сподіваюся, вам усе сподобалося, — донеслося звідкись знизу, викликаючи в мене гострий напад нудоти.

І це при тому, що ми нічого не робили. А що б було, якби?… «Вам усе сподобалося»? Я витерла сльози рукавом і побігла до сходів, перебираючи ногами так швидко, наче до цього не було ні ран, ні слабкості в тілі. Піднялася нагору, забігла у ванну й зачинила за собою двері. Сльози душили мене.

Чому чоловіки приходять до таких жінок? Як це може приносити задоволення? Продавати своє тіло, купувати чуже. Істеричний кашель вирвався з глибини мене, коли я зробила дуже глибокий вдих. Принц застав мене зненацька в ситуації, де я не була готова. Більше такого не повториться, вірно?

Такого не повториться, навіть якщо я не виграю відбір. Краще померти.

Така думка чомусь заспокоїла мене. Я поплескала себе по щоках і підійшла до ванної, з якої ще не встигли злити воду. Наспіх умилася, змивши залишки макіяжу. Іншим не варто знати про мою слабкість, особливо, якщо вони — твої спільники в злочині. Довіряти можна тільки собі й тільки в холодному розумі.

Я ще раз вдихнула і видихнула сперте повітря, і потягнула двері ванни на себе. За ними стояла стривожена Френні.

— Пані Шантель, — запитала вона, з тривогою дивлячись мені в очі, потім прикусила губу й поправилася, — я хотіла сказати, Стефані. З вами все гаразд?

Ні. Абсолютно ні. Нічого зараз у моєму житті не можна назвати в порядку, окрім, хіба що, стану організму й окремих органів. Мозок і серце до їх числа точно не входили.

— Усе гаразд, Френні, — упевнено промовила я і кивнула для більшої переконливості.

— Там гроші на ліжку…

Гарне нагадування.

— Так, я, на жаль, зовсім не розбираюся в нинішній економіці. — Дивно, чому ж? — Не могли б ви мені підказати, чи багато це?

— З вигляду мішка… — задумливо пробурмотіла Френні й поквапилася до сходів, щоб спуститися донизу й перевірити.

Це було приємною несподіванкою. Чомусь я вирішила, що на шляху до мене вона не тільки побачила мішок, а й відкрила, перерахувала і, можливо, навіть привласнила собі якусь суму. Не те щоб я її потребувала, знаючи, що буде продовження.

Я пройшла за жінкою вниз. Вона обережно відкрила мішок і заголосила. Її охи й зітхання могли означати що завгодно від «як мало, поскупився наш принц» до «нічого собі, неймовірно!». Я сіла на ліжко — ноги ледь тримали мене.

— Френні, можна швидше, — я поквапила жінку, відчуваючи, як голова знову наповнюється болем.

— Пані Шантель, — розгублена Френні знову переплутала моє ім’я — я не стала її виправляти, мені варто звикати. — Тут не менше п’ятнадцяти тисяч золотих.

Я підняла брови, без слів ставлячи запитання: «І?».

— Ви стільки могли заробити щонайменше за пів року, — одними губами ворушила жінка, шоковано втупившись на мене.

Усередині мене щось здригнулося. Я торкнулася пальцями губ, щоби приховати емоції, що вирували. Якщо п’ятнадцять тисяч — це пів року роботи, то скільки ж — триста? Я вирішила не озвучувати настільки щедру пропозицію принца. Принаймні поки що.

— Отже, щонайменше пів року я можу не працювати, вірно?

Не те щоб збиралася, так? Але Френні і про це знати не було необхідно.

Утім, хитра жінка миттєво примружилася, миттю зіставивши два і два.

— Дорога Стефані, — як цікаво. Раптово вона згадала моє ім’я, — Чому принц дав вам таку суму, не провівши з вами час? Постіль застелена, та й він пробув у вас не більше п’яти хвилин.

— Не всі чоловіки, — я почала гарячково міркувати, як би правильніше загорнути свою майстерну брехню, але Френні мене обірвала.

— Він вам щось запропонував, а це передоплата, я права?

Навіть мороз по шкірі пройшовся від того, наскільки здогадливою була ця жінка. Я поїжилася. По плечах пройшлися ледь помітні мурашки, які я поспішила струсити рукою — шкіра майже піддалася моїм діям.

— Що б ви зробили на моєму місці, Френні? — тихо запитала я замість відповіді.

Якщо не можеш захищатися — нападай. Усі карти в моїх руках. Мені не залишили вибору, окрім як схопити випадок, що підвернувся, за хвіст. Стрибнути на спину удачі і тримати її за гриву, поки вітер б’є по обличчю.

— Я була в гірших місцях, Стефані, — загадково відповіла жінка, — вам нема чого обманювати мене. Ці гроші — ваші, моя люба, і лише у вашій владі ділитися ними чи ні.

— Питання не в цьому…

— Питання в довірі, — упевнено перебила мене Френні. — І мені ви довіряти не хочете. Що ж, справа ваша. Дозвольте лише сказати, що за весь час, що я працювала в пані Шантель, жоден леср не пішов без оплати, жоден гарсит не посмів їй нашкодити.

— Крім того, який убив її.

Я підняла брову й подивилася на жінку по-новому. Чомусь я не хотіла їй довіряти. Якщо Шантель весь час була оточена слугами, то хтось її зрадив. І поки що я бачила, як Ладрон кидав усе й тікав на першу вимогу, тоді як Френні залишалася в будинку весь цей час.

Може вона була відданою весь цей час. А можливо саме вона стала тією, через кого вбили Шантель.