Глава 2. Пастка

  Над найбільшою пустелею планети Ялмез, яскраво сяяло сонце кольору курячого жовтка. Навкруг нього, ореолом розходилося яскраве жовте світло, яке своїм сяйвом так контрастно вписувалось у світлу блакить чистого, без однієї хмаринки, неба. Лише пару птахів брудно коричневого кольору порушували цю гармонію чудових світлих та приємних оку кольорів, які кружляли над стоянкою дивних створінь, терпляче чекаючи на той момент, коли непрошені гості заберуться геть чи помруть від зневоднення та стануть їх солодким обідом.

  Серед величезних барханів піску по яким кружляли, закручуючись у спіралі, маленькі піщані смерчі, на майже рівному майданчику розмістився військово розвідувальний десантний апарат, чимось схожий на пузатого піщаного скарабея, який виповз з піску, щоб погрітися на сонечку та знайти здобич на поживу. Неподалік від нього, знаходився зібраний роботами робітниками, переносний міжпланетний телепортал. Самі ж роботи, стояли у парі метрів від нього та здавалися не рухомими статуями з металу та пластику. Але це було оманою для ворога, який міг з'явитися будь звідки. Кожен з двох роботів, мав по парі лазерних пушок які миттєво трансформувалися з металевих шестипалих кінцівок. Також кожен робот мав антігравітатор який міг підняти у повітря, а задні кінцівки трансформувалися у реактивні сопла. Тобто, звичайний робот помічник за кілька секунд перетворювався на бойового робота з легким озброєнням.

    Це все була заслуга Рево з планети Орф, перевертня та технічного винахідника в одній подобі. Який саме зараз сумував стоячи біля виходу з транспортного засобу та нетерпляче поглядав то на кружляння піску, то на телепорт. Його зовнішній вигляд мав схожість одночасно з земним вовком та лисом якого збільшили у розмірах до півтора метра, надали стероїдне зростання м'язової маси та надав людиноподібні пальці, поставили на задні кінцівки. На ньому були шкіряні коричневі штани вільного покрою заправлені у високі чоботи чорного кольору. На широкому ремені ліворуч висіла в піхвах бойова сокира з широким двобічним лезом зробленого з напівпрозорого матеріалу на короткому руків'ї. Коричнева шерсть втратила первозданний вигляд та звалялася від поривів вітру, набившись мілким піском біло жовтого кольору. Могутні груди здималися та опадали від частого дихання, а з напіврозкритої пащі виривалося хекання неначе він щойно пробіг велику дистанцію і зупинився відпочити.

 Позаду Рево, біля відчиненого люка дверей, навприсядки сиділа інша істота чимось схожа на кота завбільшки в пів метра зросту чорного кольору з червоними смужками які розбігалися по короткій шерсті зигзагоподібними тонкими лініями. Янтарні очі з вертикальними котячими зіницями зі сумом спостерігали за птахами які спустилися трішки нижче та видавали не приємні звуки нагадуючи чімось скрегіт не змащених дверей. Перетинчасті крила істоти розкрилися, а потім знову зімкнулися обгортаючи її тіло неначе плащем. Котяча голова Кріни схилилася до низу, а очі закрилися.

 Істота яка була розвідником команди, вирішила подрімати, щоб швидше пролинув час очікування.

    Але подрімати їй так і не вдалося.

 Через п'ять хвилин по планетарному часу планети Ялмез, ожив та запрацював міжпланетний телепорт. Двометрова сфероподібна платформа з встановленою по середині аркою, заіскрилася, а всередині арки зникла прозорість та пішли срібно блакитного кольору хвилі крізь які почали проходити команда захисту та підтримки.

  Роботи відреагували спокійно на появу істот і коли ті пройшли через портал, почали працювати. Швидко та синхронно розбираючи на окремі деталі арку та саму платформу.

    Рево з Кріною, з цікавістю розглядали прибулих.

  - Ну і чому так довго? Ви запізнилися майже на дві години по планетарному часу. - грубувато промовив Рево, підходячи до команди. - Ми вже думали послати вас до біса та розпочати самим виконання завдання.

  Драгомір, хотів відповісти у своєму репертуарі, але слова застрягли десь у горлі від побаченого янгола, який зістрибнув на пісок, здійнявши маленькі бризки в різні боки своїми високими до колін чоботами чорного кольору. Він навіть не розчув, що там сказав Рейбос і не звернув ніякої уваги на сміх після промовленої фрази. Вся його увага була віддана прекрасній відьмі. Якщо вона на голограмі була просто вродливою, то в реальному житті була самою вродливою жінкою яку він тільки зустрічав. Довге хвилясте волосся чорного як смола кольору, спадало на плечі та гарної форми груди. Риси обличчя були пропорційні та мали божественну вроду жінки яка здатна закохати в себе з першого погляду та вкрасти твоє серце і душу на віки вічні. А шкіра світло коричневого кольору, так гармонійно підходила під колір волосся та тонких з легким вигоном ластівчиного крила брів та густих вій, що відьма в очах Драгоміра, ставала просто екзотичною прекрасною райською пташкою. Лише очі темно коричневого кольору, з ледь розкосими повіками, були холодні неначе лід та віддавали не приязню. На відьмі були коричнева блузка з мереживним коміром та манжетами, розстебнута до верховної частини грудей. Чорні шкіряні штани заправлені в чоботи. І чорна розстебнута жилетка з кількома кишенями. На широкому поясі з пряжкою у вигляді черепа якоїсь демонічної істоти, з лівого боку висів магічний артефакт нагадуючи посох, але із занадто коротким руків'ям для посоха. Скоріше жезл ніж посох.

  З магічного споглядання жіночої вроди, його вивів голос відьми. Грубуватий, але він їй личив. А може із-за того він був в неї такий, що відьма просто зла, що її змусили довго чекати. Жінки взагалі не люблять коли їх примушують чекати. А якщо жінка ще й лідер в команді, то тим паче.