9.

— А якщо я не хочу до цього звикати? — запитав Марк.

— Я б поки не говорив про звикання, — відповів голос. — Просто подумайте: більшості людей, щоб побачити таке небо, доводиться спеціально кудись їхати: за місто, подалі від світла, чекати погоди… Витрачати час, іноді — гроші. Іноді цілу ніч. У вас, за вашим описом, воно виникає без усього цього.

Марк промовчав.

— Для когось це взагалі звучало б як суперздібність, — додав голос.

Суперздібність. Він чекав чого завгодно: обережного діагнозу, рекомендації перевіритися, поради менше дивитися вгору. Натомість йому пропонували інший словник — такий, у якому його «симптом» раптом виявлявся не покаранням, а дивною формою привілею.

— Я дзвоню не для того, щоб мені це красиво перейменували, — буркнув він на одному диханні.

— Я й не перейменовую, — незворушно відповів голос. — Я просто не бачу підстав вважати це прокляттям. Ви описуєте стійкий образ, який не те що не викликає у вас жаху, а, по суті, дає переживання краси.

— Тобто ви пропонуєте залишити все як є? — запитав він.

— Я пропоную вам заміряти, що ви отримуєте від того, що відбувається, — сказав голос. — Не виключено, що в цьому більше цінності, ніж ви зараз готові припустити. Деякі особливості заважають, безперечно. Але деякі виявляються кориснішими, ніж здаються на початку.

Марк відкинувся на спинку дивана. Це була дуже небезпечна думка, хоч іще не було зрозуміло, чому. Не потрібно тут-таки починати боротися. Не потрібно одразу повертати стелю на місце. А що потрібно?

— Спостерігати, — сказав оператор, і Марк миттєво опинився на ногах: він абсолютно точно памʼятав, що не ставив запитання вголос. — Не тікати в діагноз, не соромитися на автоматі. Спробувати поставитися до цього як до досвіду. Відзначати, що ви відчуваєте до і після. Принаймні не потрібно з ходу забороняти собі дивитися вгору.

Це «забороняти» йому не сподобалося: у голову поліз якийсь сумбур із дитинства, дбайливо запакований психікою в це обпікаюче слово. «Мені не можна, мені заборонили, мене…» Марк здригнувся.

Окей, отже, треба спробувати собі дозволяти. Усвідомлено й із задоволенням. Адже, якщо вдуматися, усе інше — те, що заміщує й витісняє, — він уже пробував.

Відволікатися. Глибоко дихати. Перемикатися. Ритмічно дихати. Дивитися просто перед собою. Дихати в такт із дівчиною, готовою ось-ось кінчити. Повертати собі текстуру світу, як велять інструкції для тих, кому реальність дається важче, ніж іншим. Нічого з цього не працювало так добре, як один найлегший рух — рух очей.

Цього виявилося достатньо: Марк перервав дзвінок.