7.

— Ви хочете сказати, що це нормально?

— Я не хочу зараз нічого нормалізувати чи патологізувати, — сказав голос. — Я хочу зрозуміти, як саме це працює у вас. Наприклад, чи можна сказати, що це небо робить простір менш тісним?

— Напевно, — відповів Марк.

— Менш пласким?

— Так.

— А чи можна підсумувати, — продовжив голос, — що в такі моменти небо не стільки пригнічує вас, скільки знижує відчуття повсякденної замкненості?

Марк відзначив, як усередині щось неприємно зсунулося. Це було ближче до правди, ніж йому хотілося.

— Можливо, — невпевнено сказав він і додав: — Ви це красиво називаєте.

— Це моя робота, — сказано було без самоіронії. Просто факт. Чистий, гладкий, обдуманий факт.

— Але мені не подобається, як це звучить, — Марк знову натиснув голосом на «не подобається».

— Що саме? — оператор відфільтрував його емоції й продовжив свою партію.

— Ніби в мене не проблема, а особливість.

— І це формулювання викликає у вас спротив?

— Так.

— Чому?

Марк хотів сказати: тому що особливості бувають у людей із добрим смаком, з абсолютним слухом, з памʼяттю на обличчя, з рідкісним кольором очей. А в мене не особливість. У мене погано налаштований внутрішній прилад, що відповідає за сприйняття довбаної стелі.

Однак він швидко повернувся в русло небагатослівності й вичавив із себе лише:

— Тому що… Ну, а як це може подобатися?

Чергова пауза на лінії. Це було їхньою головною… зброєю? Не аргумент, навіть не запитання. Пауза. Людина сама наповнює її тим, чого воліла б не говорити.

— Вам подобається це небо? — несподівано запитав голос.

Марк відповів надто швидко:

— Ні.

Надто швидко. Так відповідають тільки на один тип запитань: коли правда небезпечно близько й її треба відштовхнути до того, як вона тебе торкнеться.

— А якщо не поспішати? — голос дозволив собі щось нове.

Марк заплющив очі. Чумацький Шлях, запах трави, шепіт…

— Так, — сказав він.

— «Так» — вам подобається?

— Так, — тупо повторив Марк.

— Що ж, це, напевно, теж важливо.

Марк різко розплющив очі. Кімнатне світло, порив злості — на себе, на оператора, на всю цю ідіотську затію.

— Що важливо? Що? — крикнув він у слухавку. — Що мені подобається якесь збочення?

— Що вашим першим імпульсом було це заперечити, — спокійно відповів оператор.

Марк відчув, як розслабляється прес, звільняючи простір усередині для глибокого вдиху.

— Іноді людина звертається по допомогу, думаючи, що проблема в самому явищі, — провадив голос. — Але проблема може бути не в явищі, а в тому, як людина з ним поводиться. У тому, чи лякається вона, чи соромиться, чи намагається одразу відрізати від себе те, що, можливо, виникло як спосіб упоратися.

Стало тихо не тільки на лінії, а й у квартирі. В усьому домі, за вікном і в думках.

— Упоратися з чим? — запитав Марк.

— Це ми з вами ще не зʼясували, — сказав голос. — Але якщо ваша психіка або, якщо завгодно, ваша уява обрали саме такий образ — простір, глибину, ясність, — можливо, він зʼявився не для того, щоб вас мучити.

Марк відчув, як у животі стягується тонка холодна нитка. Розкіш ідеї оператора межувала зі спокусою. «Не для того, щоб мучити». Дай людині красиве виправдання, і вона сама принесе все інше.

— А для чого тоді? — він був настільки вражений цією думкою, що забув вдихнути, і його голос зазвучав сипло.

— Іноді образ зʼявляється як компенсація, — сказав оператор. — Як внутрішній ресурс. Особливо якщо життя вимагає великої зібраності, контролю, функціональності.

Зібраність. Контроль. Функціональність. Саме так називалося все, за що Марка хвалили. Робота, квартира, мовлення, сорочки, звичка вчасно відповідати, не пересолювати жарти, не нити, не розвалюватися на людях, не говорити про себе надто багато, не напиватися соло, не перетворювати втому на стиль. Усе його життя чудово вміщалося в слово «функціональність».

— Ви хочете сказати, що це може бути корисним? — запитав він.

На лінії обережно вдихнули.

— Я хочу сказати, що не все незвичне в досвіді людини потрібно негайно оголошувати ворогом. Іноді корисніше спершу подивитися, як це працює на вас: що дає, від чого захищає, що дозволяє відчути.

— І якщо це дає полегшення?.. — Марк щосили захотів підштовхнути телефонного психолога до остаточного формулювання.

Той не піддався і вкотре повторив:

— Тоді, можливо, на першому етапі не варто ставити собі завдання цього позбутися.