5.

Після запитання про сенс Марка не квапили, ніби залишаючи йому простір — достатньо порожнечі, щоб він сам у неї ступив.

— Я не знаю, що це означає, — сказав він. Удавати, що ти не зрозумів співрозмовника, було тупо, але накидати бонусний шар інтерпретацій на власну творчість могло виявитися ще тупіше. — Воно не міське, не таке, як буває над будинками. Там багато зірок. І все видно якось… правильно.

— Правильно? — Маркові здалося, що він вперше почув у тоні оператора натяк на зацікавлення.

— Ну, ніби саме таким воно й має бути.

— А якщо порівняти з тим, що є насправді?

Він подивився на стелю.

— Тоді те, що є насправді, виглядає… ніяк. Воно ніяк не виглядає.

Знову звуки клавіатури. Маркові це перестало подобатися. Поки він відповідав коротко, він ще міг удавати, що просто описує дивину. Але кожне записане слово робило дивину структурованою, а все структуроване рано чи пізно перетворюється на висновок.

— А що ви відчуваєте, коли бачите це небо? — запитав голос, зробивши помітний наголос.

Марк не відповів одразу. Це було «погане» запитання — воно вимагало не опису, а ставлення. Із цим завжди складніше: опис можна взяти готовим із безлічі джерел, а почуття доводиться добирати самому.

— Радше дискомфорт, — сказав він. — І роздратування.

— Роздратування? — перепитав голос.

— Так. Бо це… зайве. Недоречне. Я дивлюся на стелю і маю бачити стелю. Або на небо — і маю бачити небо. А тут щось стрибає без моєї участі.

— Тобто, ще раз: це не лякає, а саме заважає? — уточнив оператор.

— Так. Заважає.

— А чим саме?

Марк провів рукою по столу, ніби шукав на гладкій поверхні щось шорстке, за що можна зачепитися.

— Тим, що цього не має відбуватися, — промовив він із натиском на кожне слові. — Коли щось у сприйнятті починає жити власним життям, це дратує вже самим фактом.

Голос покірно помовчав.

— Зрозуміло, — знову заговорив оператор. — Те, що ви описуєте це саме як роздратування і порушення порядку, теж важливо.

Маркові знову захотілося зупинити розмову. Він чекав природної реакції: так, це неприємний симптом; давайте подивимося, як повернути вас до норми; давайте розберемо, що з цим робити. Усе це було б протокольно, але очікувано. А натомість його слово — «роздратування» — акуратно прийняли, розпакували й поставили на полицю серед інших експонатів.

— Чому важливо? — запитав він.

Голос витримав елегантну паузу. Так відповідають люди, які хочуть, щоб ти заздалегідь поставився до репліки серйозно.

— Тому що психіка рідко утримує стійкі образи зовсім без причини, — сказав голос. — Навіть якщо вони переживаються як перешкода.

Марк нічого не відповів. На лінії, ймовірно, вирішили, що він слухає. Насправді він перевіряв, чи не звучить це, як маячня. Як маячня не звучало. Це звучало як одна з тих професійно зібраних формул, які обходяться без сенсу рівно настільки, щоб людина сама поклала всередину свій.