Драбина в дива

Мері здавалося, що те, що відбувається з нею зараз нереально, в голові крутилися різні думки, але основна, що сьогодні особливо холодно, а вона легко одягнена для останніх днів листопада в цьому місті, тому дуже замерзла. Її практично змусили прийти сюди, і тепер вона думала про те, наскільки довго це може тривати, і коли нарешті закінчиться.

Тато, мама та Мері - справжня родина, яка вийшла погуляти до моря, щоб насолодитися останніми сонячними днями перед зимою. Все так і було б, якби дівчинка при цьому не була одягнена в тоненький холодний плащик, і їй не доводилося постійно бігати і стрибати, сподіваючись зігрітися.

Вітер з моря дув дуже холодний і настільки сильний, що здавалося ще трохи, і він безжально здує її звідси далеко і назавжди. Але Мері трималася, їй навіть довелося грати з сином батька нового начальника, якому було всього п'ять років, схоже, заради цього її і взяли з собою.

Хвилину тому сталося неприємне, хлопчик спіткнувся і впав, батьки вирішили припустити, що саме Мері штовхнула їхню дитину, і сам син, чомусь це підтвердив.

Але найжахливішим для Мері виявилося те, що її тато після цього промовив погані слова про неї, вони досі звучали у неї в голові:

- Мері ти не донька, а чудовисько, - саме це сказав він.

Після сказаного всі замовкли, адже причини таке говорити їй взагалі не було, до цього ця донька поводилася дуже добре, а в справжній причині падіння Макса ще ніхто не розібрався.

"Мама" дівчинки вирішила розрядити обстановку, вона взяла чоловіка під руку, і повернувшись до батьків хлопчика, звернулася до них весело:

- Ой! Подивіться, який кораблик там пливе, йдіть, глянемо, поки він поряд пропливає!

Всі бачили цей катер і до цього моменту, але слухняно пішли слідом за нею. Батьки Макса потягли і його за собою, але він одразу вирвався, і підбігши до Мері скорчив неприємну гримасу. Тепер Мері не мала права грати з ним, бо небезпечна, так думала вона сама, і підстрибуючи, обігнала батьків і підбігла до краю урвища, з якого відкривався широкий огляд на морі, але тут же почула:

- Чому ти покинула Макса? Він же маленький, може впасти, - це сказав її тато, і знову грубувато.

Макс і сам підбіг до неї і схопив за руку, щоб не створювати конфліктів. Мері довелося слухняно піти за ним.

Того дня Мері зовсім не чекала, що хтось піклуватиметься про неї, запитає у неї, чи не замерзла вона, чи не голодна, але те, що буде у всьому винна було занадто. Їй стало дуже сумно, схоже, навіть тато тепер не любить її, вона й не припускала, що це ще не все, і далі буде гірше, адже її дуже образили.

На якийсь час Мері взагалі перебралася у світ мрій, в останні дні це було її єдиним порятунком, там їй ніколи не бувало нудно чи самотньо, і ніхто не міг образити її. Вона уявляла собі, що зараз літо, вона на пікніку з татом і як їй тепло та весело.

Несподівано все зникло, різкий біль в очах, Мері скрикнула, адже їй у вічі потрапив пісок, схоже, Макс спеціально його кинув. Мері було дуже боляче, тому вона заплакала, намагаючись витерти очі кулачками, але раптом відчула, що хтось смикнув її за плече.

- Ти що робиш, безмозка?! Навіщо піском граєш, зовсім мізків немає!? - казав її батько, саме він тепер так грубо поводився з нею.

- Мамо, мені боляче! - поряд нив Макс.

- Не плач дорогенький, зараз я хусткою витру оченята. Ось так, - примовляла мама хлопчика, дбаючи про нього, - ну що, все гаразд? Ти не плачеш вже?

- Вже ні, ти все витерла матуся, але там було багато піску, в обох руках, - хлопчик говорив невпевнено, але при цьому мав нахабство продовжити, - навіщо вона його кинула, матусю?

- Вона його кинула, бо хоче добре заробити від мене! - грізно сказав тато. І взявши Мері за лікоть, відтяг її убік, і це не дивлячись на те, що вона все ще продовжувала схлипувати, і не могла добре розплющити очі.

- Мері, сподіваюся, це була остання твоя витівка на сьогодні? Якщо буде ще одна, залишайся жити на пляжі. Додому дорога буде зачинена!! - попередив батько жорстко, при цьому останні слова голосно прокричав, щоб його чули інші. І додав, цього разу тихенько, Мері на вухо:

- Забула, чий він син? Його батько тепер на мене косо дивиться! В мене ж проблеми будуть! - помовчав трохи, і заговорив з наголосом, - Мері, не надумай знову стати поганою! Я не прийму такої поведінки, як це було влітку.

Відштовхнувши Мері від себе, її тато підійшов до Макса, у якого вже й сльози встигли висохнути, і сказав йому, намагаючись здаватися веселим.

- Макс залиш її, нехай сама грає. Ходімо краще в ту кав'ярню, куди ви удвох просилися. Куплю тобі все, що замовиш, обіцяю.

Макс був дуже задоволений, його батьки здається теж, особливо тато хлопчика, Мері почула і його голос:

- Добре! Так буде краще. Вдома з нею розберешся. Ідемо, поїмо, а вона нехай залишається голодною.

Мері стояла, опустивши голову, по її щоках текли сльози, вона не знала, що їй робити, голоси віддалялися, а вона все ще не могла добре розплющити очі, щоб бачити куди ж йти. Холодний вітер пробирав її наскрізь, але втекти від нього вона не могла, і допомогти нікому, адже всі її покинули, і вдома чекає покарання, хоча вона зовсім не винна.

"Я їм не потрібна, напевно, хочуть, щоб я взагалі пропала" - так думала Мері, і її серце при цьому шалено стукало.

Бідолашна дівчинка, як шкода її, ще зовсім недавно була вона щаслива, але тато одружився, і все змінилося. Раніше не було мами, а тепер є, ось тільки решта зникла. Нова мама не полюбила Мері, нових друзів вона не знайшла, бабусі та дідуся поряд немає, а тепер ще й тато від неї віддалився.

Мері боялася повертатися, але оскільки була слухняною дівчинкою, щойно змогла нормально бачити, і розібралася, де саме знаходиться, поспішила додому. Шкода, що напрямок обрала не правильний, тому йти довелося вдвічі довше, але це і зрозуміло, для неї цей район був поки що мало знайомий.

Зайшовши, нарешті, до будинку, Мері почула шум у вітальні, припустивши, що вся компанія вирішила прийти до них, вона навшпиньки прослизнула до своєї кімнати. Навіщо ризикувати, якщо знову щось піде не так її знову призначать винною, тоді і вдома можна позбутися, тато ж попередив її, що вижене.