Глава 6 Усе нормально, я просто на межі

              Ян

Якщо ви думаєте, що після того, як дівчина виявилася повною сукою, виставити її речі за двері — це справа п’яти хвилин, то ви ніколи не жили з жінкою.

Коли за Даною зачинилися двері, перші три дні я просто хотів спалити все, що вона залишила. Але для цього треба було бодай зайти в спальню. А я не міг. Там усе ще пахло її дурними цитрусовими парфумами, від яких у мене тепер сіпалося око. Та й копирсатися в її худі, джинсах чи сортувати косметику було вище моїх сил. Я нормально ставлюся до порядку, мені не важко винести сміття чи витерти пил, але лізти в її шафу я не збирався. Тому ухвалив єдине логічне рішення: тупо зачинив двері в ту кімнату, переніс ковдру на диван у вітальню і зробив вигляд, що тієї частини квартири взагалі не існує в природі. Немає перед очима — немає проблеми.

До того ж у мене банально не було часу. Магістратура нікуди не поділася, а щоб вибити круте стажування в іншому місті й поїхати звідси назавжди, я влаштувався баристою в цілодобову кав’ярню. Мій графік перетворився на пекло: пари, нічні зміни, кава, знову пари. Коли я приповзав додому, сил вистачало тільки на те, щоб закинути посуд у раковину й упасти спати.

Иноді мені здавалося, що в мене починаються галюцинації від дикого недосипу. Приходжу після зміни — а на поличці у ванній стало менше якихось баночок. Через тиждень відкриваю шафу — і мені здається, що речі Дани на вішаках якось рідшають. Ну, як рідшають... Раніше це був суцільний завал із футболок та кардиганів, у якому неможливо було знайти мою єдину чисту сорочку, а тепер між ними з’явився вільний простір.

«Ну й чудово, — думав я, засинаючи на ходу. — Менше мотлоху — більше повітря. Мабуть, у мене просто покращився зір через постійні дози еспресо». Я списував усе на хронічну втому, зачиняв шафу і йшов спати. Мені й у голову не могло прийти, що речі зникають не самі по собі.