Глава 5. Мінус волосся , плюс характер

Після того знайомства минув місяць.

Ян не шукав мене, не дзвонив і не приїжджав з’ясовувати стосунки. Настала повна тиша. Все відбулося саме так, як я і планувала, але в цій порожнечі було важко дихати.

Свої речі з квартири я збирала частинами, коли его не було вдома. Оскільки ми жили разом уже довго, речей назбиралося чимало. Мені щастило — я просто добре знала його графік і приходила в години, коли він точно працював. Прийшла, швидко набила сумку й пішла.

Правда, з кожним разом це давалося все важче. Через хіміотерапію сил майже не залишалося. У роті постійно стояв хімічний, гіркий присмак, від якого нудило, а від звичайного пакування коробок починало дико калатати серце. Доводилося постійно сідати на диван, щоб просто перевести подих.

У ванній я випадково глянула в дзеркало, коли поправляла трикотажну шапочку. Вона муляла шкіру. Волосся, з якого всього місяць тому я робила ту зачіску, вилізло жмутами ще після першого курсу, тому я просто поголила голову наголо. Без волосся, з блідим обличчям і синцями під очима я виглядала як зовсім інша людина. Ян навряд чи впізнав би мене, якби зараз побачив.

— Нє, не принцеса. Королівна! — сказала я своєму відображенню і підморгнула в дзеркало.

Вже хотіла відійти, але придивилася ближче й уточнила:
— Нє, здалося. Свіжовикопаний Чахлик Невмирущий. У принципі, теж монарх.

Я зібрала речі, кинула ключі на столик у передпокої й зачинила двері. Назавжди. Навіть не розплакалася — мабуть, сльозні залози випали разом із волоссям.

Чому Ян не викинув мої речі на смітник у перший же день після скандалу? Ну, по-перше, навчання в магістратурі він кидати не став. Він взагалі завжди марив своєю спеціальністю, прагнув вибити круте стажування і поїхати вчитися в інше місто. Власне, заради цього великого майбутнього я й затіяла весь цей цирк із відео: щоб він мчав до своєї мрії, а не сидів біля мого ліжка, витираючи мені сльози. А по-друге, Ян на додачу до пар почав ще й працювати.

Як я про це дізналася? Насправді нас здали технології. Він просто забув видалити мою студентську картку зі свого додатка таксі. І ось у суботу о сьомій ранку мені прилітає сповіщення: «Поїздка завершена. Списано 120 гривень». Кінцева адреса — цілодобова мережева кав'ярня в центрі. Хлопець, якого раніше в суботу на світанку міг розбудити тільки землетрус, тепер о сьомій ранку вже стояв за барною стійкою і варив каву чужим людям. Гроші я йому, звісно, скинула назад на карту, додаток видалила, але його новий божевільний графік «універ – нічні зміни – робота» став для мене порятунком.

До того ж Ян мав класичну чоловічу суперздатність — не помічати вдома нічого, що не стосується його особисто. Мої сукні на вішаках у глибині шафи? Для нього це була просто абстрактна текстильна стіна. Половина баночок у ванній зникла? Головне, що його універсальний гель «для всього на світі» стояв на місці, а решта інтер'єру його не хвилювала. Квартира виглядала для нього нормальною, поки на кухні залишалася хоч одна чиста тарілка і пачка мівіни. Тому я спокійно приходила, як шпигун, точно знаючи, що він на зміні.

На вулиці було плюс тридцять і дика спека, але через «хімію» мене ковбасило так, наче я щоправда вилезла з крипти. Очі сльозилися, тому я начепила сонцезахисні окуляри на пів обличчя і ходою від стегна рушила повз лавочку з нашими дворовими бабцями-екстрасенсами. Головне було тримати спину і не впасти, бо ноги нагадували дві переварені сосиски.

Тьотя Галя з третього під'їзду аж окуляри на ніс спустила:
— Дано, ти чого в такій куртці й шапці? Застудилася? І чого не вітаєшся, корона тисне?

Я розпливлася в найдобрішій посмішці:
— Добрий день, тьотю Галю! Ні, не застудилася. Просто вирішила перейти на стиль «онко-шик». Тренди сезону, розумієте? Гарного дня!

Треба було бачити, як у неї відвисла щелепа. Настрій у мене вмить піднявся, і я з чистою совістю поїхала в лікарню — заправляти свій внутрішній бензобак свіжою порцією отрути.