Глава 4. Точка неповернення

Настав час «ікс». Гарна зачіска, витончений макіяж, нова супермодна сукня — і ось у призначений час ми з Яном стоїмо на порозі. Він, до речі, так і не з’їхав від мене. Навпаки, кайфував від нашого співжиття: навіть готував жахливо обгорілі грінки, бо більше нічого не вмів, і варив каву, від якої пересмикувало. Але я прощала йому все, бо зранку перетворювалася на справжнього кофеїнового монстра. А про наші ночі я взагалі мовчу...Але зараз не про це. Ми стоїмо перед брамою великого, добротного будинку. Жодних понтів — просто дуже гарний і затишний дім. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася жінка з такими живими очима й доброю усмішкою, що я на мить заціпеніла.— Ну, ти, мабуть, Дана? — засміялася вона й так природно й тепло обійняла мене. — Цей жук, — вона кивнула на Яна, — навіть не попередив, яка ти красуня!Потім вийшов його тато. Боже, які ж вони кумедні разом, яке дотепне й гармонійне подружжя! У ці хвилини я навіть забула про свій план. Але... казка тривала недовго. За кілька хвилин обличчя Янової мами з привітного стало похмурим. Вона ледве не за вухо потягла сина в іншу кімнату на розбірки.Саме тоді я подумки прокляла все: себе, свою хворобу і власне життя. Час настав. Адже Дана стає сукою. План увімкнувся автоматично.— Дано... — голос Яна, який повернувся до вітальні, був збентеженим.

— Нам треба поговорити.

— Яне, щось трапилося? — я з останніх сил удавала, що нічого не розумію.

— Ось...Запала важка тиша. Він увімкнув на телефоні відео. Ганебне, брудне відео, де я була в головній ролі.

— Це ж фейк? Брехня, так?! — Ян із надією заглядав мені в очі, благаючи заперечити. Він відмовлявся вірити власним очам.

«Пробач мені! Пробач!!! Я клянуся, що ніколи більше не завдам тобі болю, коханий. Але так треба. Більше ти мене не побачиш», — кричала я подумки.

А вголос вимовила зовсім інше, байдужим тоном:

— І що? Що тут такого?Яна наче струмом ударило. Шок змінився ступором.

— Що-о? — перепитав він занадто спокійно. Надійна ознака швидкого скандалу.

— Це гидко, Дано. Що це за відео?! Я... я ж тебе з батьками познайомив! Це... це не можеш бути ти!

— Я, — після паузи відповіла я і навмисно єхидно всміхнулася. Маска суки приросла до обличчя ідеально.

— Синку, припини. Даночка поки що не твоя дружина, — втрутилася мати Яна.

— Що? Не... не... не моя дружина?! — Яна почало так сильно трясти, що він заїкатися від люті.А потім стався вибух.— Пішла нах, сука! — закричав Ян і в прямому сенсі виштовхав мене за двері.

Уже в таксі я з подивом зрозуміла, що плачу. Я відчула це, лише коли торкнулася обличчя тремтячими пальцями. А разом зі сльозами з носа потекло щось тепле й гаряче — кров. Маска суки впала, залишивши мене наодинці з руїнами мого життя.