Реєстрація

Дозволю музиці розсипатись... на ноти

Дозволю музиці розсипатись... на ноти

* * *
Весняний цвіт. Солодко пахне вишня.
Холодний сік. Доп’ю його до дна.
Я без пояснень знаю, що я грішна
І, що втікає по краплиночках весна.
А у повітрі пахнуть квіти за вікном.
Відчути спробуй терпкий запах мрії!
Закрита Книга і молитва перед сном.
А потім — аж до ранку сонні вії.
2003

 


Вечори у селі
Вони навівають на мене сум,
І цим, по особливому, прекрасні,
Спокійні, прагнучи дощу,
Чекаючи на зорі ясні.
Мовчи і слухай цю весну,
Тихенький шепіт вітру поміж листям,
Почуй ось ту, що молиться, сосну,
І для молитви теж відкрийся.
Подякуй, адже ти іще живеш!
Над головою синє небо розтяглося.
Можливо, тут ти Істину знайдеш,
Милуючись квітчастим розголоссям.
2003

 


Подяка Богу
Я дякую за море
Солоне, тепле,
Вічне.
Я дякую за хвилі
Незвичні.
Я дякую за ранки
Величні.
Я дякую за спогади
Екзотичні.
Спасибі за зорі
Нічні,
Реалістичні.
Спасибі за сни
Епізодичні.
Спасибі за колії
Залізничні,
Що возять на море
І з моря
Так звично.
2016

 


* * *
У мене є можливість погуляти в осені,
Де просто днів сумних доволі.
Багато сліз в душі не прошених.
І майже затишна у мене парасоля.
Опадають повільно і топчуться в землю листки,
З ними разом втоптались у серце образи,
Опадають листками твоїх слів пелюстки,
Я забуду усе, але вилікуюсь – не зразу.
Йдуть дощі із солоними краплями сліз,
І минають так швидко події.
Йдуть образи з дощем по дорозі навкіс,
Може й краще, що осінь сьогодні не гріє.
2003

 


Про незабутнє
Десь під гітару тихо падав дощ,
Та я усе ще пам’ятаю кроки літа.
Вони пішли недавно.
А про що?
Ми мабуть говорили щось про квіти.
Співав світанок в глибині ночей,
І знов гітара грала пісні нові.
Про що тоді мовчали ми,
Коли в очах виднілись
Барви кольорові?
Десь під гітару тихо падав дощ,
Було так тепло біля тебе.
Ми говорили. А про що?
Про щастя, сонце, очі
І про небо.
А знаєш? Все колись мине,
Вітри ввірвуться в наше звичне!
Та головне, нам не забути все.
Ти запитаєш – що?
Питання – риторичне…
2003

 


Абсурд
Дочекатися б твоїх очей!
Це так довго – рахувати години…
Ненароком доторкнутись до плечей
І зрозуміти: ти занадто дивний!
Дочекатись слів на зламі літ.
Просто випити в кав’ярні каву.
Запросити твої крила у політ.
Але ж не тебе я все життя чекала!
2004

 


* * *
Не тримай мою душу на вітрі!
Їй же страшно, а совісті зле!
Ми з тобою, як ангельські діти,
Впали з неба на горе земне.
Ти, щоправда, зі мною жартуєш.
Сиплеш в слід обіцянок грозу.
Не тримай мою душу на вітрі!
Я тебе все одно не люблю!
2004

 


* * *
Я щоразу закохуюсь в тебе,
Так, як в зоряну лагідну ніч,
Так, як в осінь, як в гори, як в небо,
Так, як в подих столітніх сторіч.
І щоразу все важче і важче
Розлучатись в потоці доріг.
Я закохуюсь в тебе щоразу.
В твої очі, у голос, у сміх.
В твої руки, і в подих, і в губи,
І щирий усміх, у погляд, в слова.
Милий друже, коханий мій, любий!
Я закохуюсь в тебе щодня!
2004

 


* * *
Я розчиняюсь в тобі,
Як дерева в ранковім тумані.
Я топлюся в тобі
І шукаю себе кожен раз на світанні.
І знаходжу. І прагну тебе не пускати
Нікуди, ніде і ні з ким.
Я хочу тебе кохати.
Я хочу, щоб ти був моїм.
2008

 


* * *
Вся та любов, яку захопить сміх,
Сховається у клавішах роялю.
Я заберу її далеко від усіх
І у майбутньому житті тобі заграю.
2008
13
Пані-Осінь
Моя мрійлива Пані-Осінь,
Закохана у жовті роси.
Зажурена, мов сонця просить,
Моя мрійлива Пані-Осінь.
Моя кохана Пані-Осінь
Порозпускала віти-роси,
І ходить тихо в парку боса,
Моя кохана Пані-Осінь.
Моя відвічна Пані-Осінь…
Мрійлива, мила, гарна просинь.
Порозпускала жовті коси
І в парку листя росить, росить…
2010

 


Твої очі
Твої пустелі – не мої пустелі.
Мої цунамі – не твої.
Мій біль – не твій біль,
Та я знаю, що твої очі чимось схожі на мої.
Твої питання – відповіді не мої.
Мої зізнання не почує вечір.
Твої кордони – не мої.
Та ложиш смуток ти мені на плечі.
Твої молитви – не мої молитви.
Мої мотиви ти давно вже передбачив.
Твої пустелі – не мої пустелі.
Та наші очі схожі разом плачуть.
2011

 


* * *
Я розчиняюсь в осені, бо так її люблю,
В її гарячих барвах з запахом туманів.
Її солодкий сік я пригублю
Зі смаком яблук, кавунів, бананів.
Я розчиняюсь в золотому листі,
В дощі, що барабанить в парасолю.
Я загублюся вранці у осіннім листі
І запрошу тебе туди з собою.
2012

 


* * *
В мені перегоріло все
На попіл.
Залишу чай холонути
На потім.
Дозволю музиці розсипатись
На ноти.
Змету геть всі проклятії
Банкноти.
Залишу я багаж свій
На пероні.
Сама ж поїду в першому
Вагоні.
Я буду там, де зшиють
По частинах,
Моє згорівши серце,
Як тканину.
2016




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше