« Дозвольте напроситися в гості...»
Глава 2. Таємне передчуття на крилах птахів
Двадцять третього лютого дві тисячі двадцять другого року навколо ще панував спокій. Щойно я переступила поріг на роботі, як у моє вікно із глухим, зловісним стуком почали битися два голуби. Вони ніби відчайдушно намагалися про щось попередити. Кажуть, що птахи ніколи не б’ються у скло просто так. У народі це завжди вважалося особливим, містичним знаком, а також вісником великих потрясінь чи важливих звісток від предків. В ту ж саму мить моїм тілом розлився крижаний холод — передчуття чогось непоправного й страшного. Я стояла, мов зачарована на місці, і пильно вглядалася в цих птахів, намагаючись прочитати у трепеті їхніх крил те, що досі не було озвучено.
А наступного ранку в мою кімнату увірвалася мама. Одне-єдине слово з її уст — "Війна!" — і все моє життя розірвалося навпіл, поховавши під уламками минуле. Шок, оглушлива порожнеча. І в цьому застиглому повітрі висіло питання, що розривало свідомість: куди бігти і що робити?
Крізь сльози, душевний біль і повну безпорадність приймається рішення покинути країну. Виснажливий шлях привів нас до Польщі, де нам великодушно простягнула руку допомоги сусідня держава. Але вже тут, у Європі, переді мною гостро постало питання особистого здоров'я: ортодонтичне лікування не можна було залишити напризволяще. Дорога вела до Стамбула. І саме там, на турецькій землі, надійне плече підтримки мені підставила людина зовсім іншої віри — мій супутник.
#1264 в Сучасна проза
#1016 в Різне
Відредаговано: 26.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
