Розділ 8

Тетяна

Виступ закінчується, як завжди, близько одинадцятої. Піднімаюся нагору до кабінету управителя за зарплатою. Трохи не дійшовши кінцевої мети, чую попереду чоловічі голоси. Хтось за рогом про щось сперечається. І мені чомусь здається, що це Марк. Уповільнююсь, щоб зрозуміти, чи не здалося мені. Струшую головою і прислухаюся знову. Невже він мені тепер буде здаватися скрізь?

Ніколи раніше не бачила його у цьому клубі, але могла просто не звернути уваги – не маю звички під час виступу дивитися до зали та розглядати відвідувачів. Прийшла, відтанцювала програму й одразу пішла.

- Та хто ти такий, щоби командувати? – з натиском вигукує незнайомий голос. – Ти мені ніхто! Навіть не брат! Ти – взагалі порожнє місце, приймак! Батьки терплять тебе виключно із жалості! І навіть не думай, що батько залишить свій бізнес тобі.

- Закрий рота, – різко відповідає йому голос, що дуже нагадує Марка. – Неврівноваженому алкашу він тим паче нічого не залишить! Думай, що твориш. І за язиком стеж!

У повітрі витає агресія. Мені треба пройти коридором уперед, але боюся видати себе і потрапити під гарячу руку.

- Можна подумати, що ти у нас святий і сюди прийшов задачі розв’язувати, – продовжує кривлятися перший.

- Досить, Максе, поїхали додому. Батько хвилюється.

- Він тобі не батько! Нема чого вислужуватися і запобігати перед ним! Думаєш, тобі вдасться скинути мене з рахунків? Я його рідний син, а ти йому ніхто!

- Добре, я ніхто, а ти його рідний син. Тим паче не варто його хвилювати зайвий раз. Давай я відвезу тебе додому.

Це справді Марк чи мені тільки здається? Я про нього майже нічого не знаю, крім того, що розповідала Олена з місцевих пліток. Але в них не згадувалося ні про те, що він – прийомний син, ні про його молодшого брата. Всіх куди більше цікавлять його стосунки з дівчатами та перспективи поборотися за його серце.

Голоси стають тихішими, чую тільки якусь метушню, а слів не розібрати. За хвилину мені назустріч з-за рога вискакує Марк. Все відбувається несподівано – я не встигаю ні сховатися, ні відскочити, ні хоча б удати, ніби щойно підійшла. Ошелешено дивлюся на нього, не в змозі поворухнутися і щось сказати.

- Ти чула нашу розмову? – голос гострий, як бритва. – Підслуховувала? – він страшенно злий і лякає мене.

- Н-ні, я п-просто повз йшла. Мені потрібно до управителя.

- Ішла, розвісивши вуха, звичайно? Що ти взагалі тут робиш? А, так, забув. Ти тут клієнтів обслуговуєш…

- Що ти несеш? Так, я тут працюю. Я…

- Слухай сюди дуже уважно, – Марк боляче хапає мене за плечі й струшує. – Ти маєш забути кожен звук, який щойно почула. Кожен! Якщо хоч слово, хоч натяк із цієї розмови до когось дійде, я тебе знищу.

Його обличчя спотворене від злості, і я не маю жодного сумніву в тому, що він виконає свою загрозу. За сімейні таємниці у їхніх колах можуть і по-справжньому вбити.

- Я не маю наміру нікому нічого розповідати! – говорю квапливо. – За кого ти мене приймаєш?

- За ту, ким ти, виявляється, є!

І що це значить?

Він нарешті відпускає мене, грубо відштовхує до стіни і йде... З хвилину стою, намагаючись зрозуміти, що це було, а потім біжу до управителя, щоб якнайшвидше піти з клубу і потрапити додому.

Не дають спокою думки, як цей інцидент вплине на наші плани та стосунки. Марк охолоне і все буде гаразд? Чи буде сердитися, що я стала свідком сімейної розборки? Побачення відбудеться чи ні?

Наступного дня в університеті я кілька разів здалеку бачу Марка, але не наважуюсь підійти й запитати. Він сказав, що зателефонує. Значить, я просто зберуся і чекатиму на його дзвінок.

Дурна ситуація… Раз по раз прокручую нашу вчорашню коротку зустріч. Його очі, що палали люттю, крижаний голос, що лякав металом. Те, як він схопив мене за плечі... Сьогодні проступили синці... Агресивний, дикий, такий, що не контролює себе. Хіба із таким варто зустрічатися? Але серце стукає о ребра, очі мимоволі косяться на годинник, руки постійно тягнуться до телефону, і ні на чому не можу зосередитися від хвилювання.

Намагаюся згадати й зрозуміти, що такого було в тій розмові, що Марк зажадав від мене мовчання? Все здалося мені природним: старший брат опікує молодшого, той шаленіє і норовить болючіше вкусити у відповідь. Звичайні сімейні розборки. Брати й сестри не завжди живуть у добрій злагоді. Часто вони воюють за увагу батьків, за чільну роль або просто тому, що мають різні погляди на життя.

Трохи фарбуюсь, одягаю нову спідницю і гарний топ. З дзеркала на мене дивиться дуже приваблива блондинка. І нехай, на перший погляд, між нами з Марком Городецьким – величезна соціальна прірва, я – розумна та красива, а тому цілком можу йому подобатися.

Незадовго до п'ятої години отримую повідомлення: «На сьогодні з'явилися інші плани, вибач».

Розгублено зітхаю. Або з полегшенням? Сама не розумію свого стану. З одного боку, я засмучена, бо налаштувалася провести час із хлопцем, який мені подобається. Вірніше, подобався до вчорашнього вечора… З іншого, сьогодні у своїй симпатії я вже не так упевнена. Завжди вважала, що я не з тих жінок, хто терпітиме грубість від чоловіка. Як мені ставитись до того, що він учора собі дозволив?