Розділ 6

Марк

Після бійки з Ковальовим мене викликають до декана і довго виносять мізки на тему пристойної поведінки в університеті. А я жалкую тільки про одне – що нас дуже швидко розтягли й не дали начистити йому пику так, як він того заслуговує. Скільки можна його попереджати, щоб стежив за язиком і думав, що меле?

Навіть якщо результати олімпіади виглядають більш ніж дивно, це зовсім не привід нести вголос усяку ахінею. У будь-якому разі наступний тур все розставить на свої місця. Навряд чи Ед збожеволів настільки, щоб тягнути в команду свідомо слабку ланку.

Впевнений, максимум, чим він міг допомогти Тані, – дав їй заздалегідь завдання, і вона мала більше часу на обмірковування. Але розв’язувала вона їх, напевно, сама. Недарма так відчайдушно наполягала на тому, що все справедливо... Хто знає, на що вона насправді здатна? Можливо, ми просто її недооцінюємо.

Наскільки в неї там серйозно з Едом? Чому цей придурок навіть не спробував її захистити? Поводився як останній виродок: так, у нас з Танею є стосунки, а далі думайте, що хочете, і дорікайте, як хочете. Хіба нормальний мужик так поводився б, якби його дівчину поливали брудом?

Сьогодні зрозумів, що готовий порвати за неї будь-кого. І що з цим робити – ради не дам. Вперше в житті стикаюся з тим, що дівчина віддає перевагу не мені, а комусь іншому, і я тупо не знаю, як поводитися. Від цього бомбардує не по-дитячому. Як забрати її у ботана і не злякати при цьому?

Але якщо вже пішла в житті чорна смуга, то проблеми починають падати на голову одна за одною. Увечері дзвонить шеф і повідомляє, що замовники повернули за проєктом велику кількість зауважень і дали кілька днів на їхнє усунення, а тому доведеться виходити в офіс зранку, щоб негайно все пофіксити [1].

І можна було б, звичайно, нагадати, що за угодою з власником, тобто моїм батьком, мій робочий час починається з обіду, що моя посада не настільки ключова, щоб без мене не обійшлися. Але я виходжу й працюю нарівні з усіма. Тому що тато напевно вчинив би так само.

Врешті возимося з багами [2] кілька днів. Протягом цього часу заняття в університеті змушений пропускати. Доведеться потім відпрацьовувати зі втратою балів, але це не критично. Головне – я не маю жодного права підвести шефа. Особливо зараз, коли батько не зовсім у формі й мені дуже хочеться показати йому, що на мене можна покластися.+

Новини дізнаюся від друзів, якщо вдається з ними ввечері на годинку перетнутися і провітрити мозок. З потоку інформації від балакучого Сави виділяю важливе:

- До речі, Білосніжка твоя на заняття та додому тепер одна ходить. Я наглядаю, як ти просив.

Завмираю.

- Стоп. З цього місця докладніше. А Ед в універі є?

- Він-то є, але вона ходить без нього. І на гуртку її не було.

- Посварилися, чи що?

- Хто його знає?.. Оленка, подруга її, каже, що у них і не було нічого, він її переслідував, а вона його відшила.

- Переслідував?

Ось мерзота! Придушу…

- Ну, може, нічого такого кримінального, але, як я зрозумів, Білосніжка була не в захваті.

- Чорт... І Ковальов ще зі своїми плітками. Урою дурня!

Шаленію. Так і на психа недовго перетворитися. А Сава підкладає хмизу в огонь.

- Я не розумію, якщо ти на неї запав, то чому одразу не забрав собі? Вибач, друже, але на тебе це зовсім не схоже. Соплі жувати – точно не твоє.

- Скажеш теж. Я що, провидець? Звідки я знав, що таке вийде? Ти коли вперше дивишся на дівчину, то відразу розумієш, що запав і хочеш проводити з нею час і таке інше? Я ось можу визначити тільки, чи хочу її на місці нагнути, чи ні.

- Ну-у. Біс його знає. Може, ти й правий. Якось не замислювався.

- Блін, а з Танею все складно. Я спочатку взагалі не звернув на неї уваги. І далеко не відразу зрозумів, що мені вона дуже подобається. І хочу її не на один раз, а зустрічатися по-нормальному. Тільки поїзд до того часу вже пішов – вона вже була з Едом. І ви мені у вуха лили: вона зі Смирним, вона зі Смирним.

Друг змінюється в обличчі й починає реготати.

- Чого ти іржеш?

- Дивно від тебе таке чути. Город втріскався! Це ж сенсація!

- А мені зовсім не смішно. І спробуй тільки дзявкнути комусь...

Настрій піднімається. Швидше закінчити б із роботою та ламанутися в універ. Проводити додому, покликати на побачення... А там уже буде видно. За грудиною незвично щемить... Сам себе не впізнаю.

До повернення батьків з-за кордону проєкт завершуємо і здаємо, замовник перераховує компанії гроші... Відчуваю свою причетність до успіху фірми, мені не соромно дивитись батькові в очі.

Вибираюся в університет саме на Танін день народження. Напередодні сушу собі голову, як її привітати. Це має бути щось абсолютно нейтральне, але водночас приємне. Купую розкішну орхідею в горщику та коробку цукерок із червоним серцем на упаковці. Подарунок із натяком…

Але вона не приходить до універу. І гурток пропускає, хоча в нас останнє заняття перед другим туром – спроба «надихатися перед смертю». Від Олени дізнаюся, що Таня хворіє.