Розділ 5

Тетяна

- Панове, отже результати першого туру, – урочистим голосом вимовляє Едуард Германович наступного дня після олімпіади. – Так, ви будете здивовані не менше за мене.

Скільки пафосу та одночасно глузування у його словах. Він сьогодні якийсь незвичайний. Хоча, можливо, я просто не встигла ще добре його вивчити.

Цікаво, чи він всю ніч не спав і перевіряв роботи вручну? Чи довірив перевірку програмі?

Хвилююся. Я розв’язала всі завдання, окрім одного. Але ж оцінюється не тільки сам факт рішення, а й оптимальність алгоритму, швидкість виконання програми... А з цим можуть бути проблеми. Так хочеться не осоромитися!

Народу в аудиторії набилося чимало, оскільки в цьому турі брали участь усі охочі, навіть ті, хто вважав гурток марнуванням часу. Навмання припускаю, що тут мінімум половина мого потоку, а ще інші першокурсники нашого факультету та старші студенти.

- Едіку, не тягни кота за хвіст! Ми не у театрі. Навіщо ці ліричні вступи? – вигукує Савелій.

- Саме так! Чому було просто не скинути результати до групи, як минулого разу? – вторить йому Ковальов. – Навіщо було нас збирати?

Жах. Як можна бути такими нахабними та нетерплячими? Не перебивали б – три рази вже все довідалися б.

– Чому? І справді, чому? А все просто – тоді я не побачив би ваших пик, – єхидно видає у відповідь керівник. – Я сьогодні всю ніч не спав передчуваючи.

- Ед, та реально, харе викаблучуватися, – подає голос Марк.

Цікаво, чи він хоча б припускає ймовірність, що не виявиться переможцем? З уривків наших розмов я давно зрозуміла, що цей хлопець складається на вісімдесят відсотків із зарозумілості та амбіцій, що зашкалюють. Такі не вміють програвати й дуже болісно переживають поразки.

- Вам із першого місця зачитувати результати чи з останнього, щоб потягнути інтригу? – знущається з хлопців Смирний.

Ще один клоун, недалеко пішов від хлопців. Я так втомилася від нього та його настирливої уваги, що починаю тихо ненавидіти…

- Та назви вже, хто посів перше місце, і я піду, – самовпевнений блондин вдає, що готується до виходу.

За його робленою недбалістю та байдужістю помітно прослизає нервозність. Не впевнений у своїй перемозі?

- Гаразд. Найбільшу кількість балів набрала… – Едуард Германович робить багатозначну паузу.

- Набрала? Це жарт такий? – вигукує Ковальов.

- …набрала Тетяна Казакова.

Аудиторією проноситься гомін. А я перестаю дихати. Я, звичайно, підозрювала, що результат буде добрим, але настільки….

- Та ти гониш! – Марк від обурення підскакує з місця.

- Сядь. Гординя – гріх. Тебе цього не вчили? Гонор зменши і мізки увімкни. Ти – другий. Усього на пів бала відстав, – різко каже керівник, осаджуючи нахабу.

Навіть не віриться, що таке можливе. Не сумнівалася, що верх візьме Марк. Все ж таки він дуже сильний суперник.

- Вау, Лялька зробила Города, – дивується чи насміхається Ковальов. – Оце так справи-и...

- Ну, Казакова, тримайся тепер, – вигукує хтось із гальорки.

- Заткнися, га? – гаркає Марк. – Еде, дай роботи подивитися. Що за дивний розклад? Як таке можливо?

- Так вона під час олімпіади про алгоритми й програми думала, а ти, мабуть, про її стрункі ніжки мріяв і про те, що вище... – глузує Сава.

Аудиторією прокочується сміх, а в мене щоки палають, ніби я зробила щось ганебне. Мені, звичайно, приємно отримати найвищий бал серед такої кількості учасників, у тому числі й досвідчених. Але зовсім не хочеться ставати дівчинкою для биття у заздрісних амбітних мажорів!

- Городе, та що незрозумілого? – видає Ковальов тихо, але я все чую. – Він же їй за блатом бали виставив. Або завдання заздалегідь злив. А може, навіть відразу з розв’язанням. Недаремно вона з ним треться.

Мене ніби крижаною водою обливають. Я труся зі Смирним? Він мені невиправдано завищив бали? Це обурливо та несправедливо! Як таке на думку могло спасти?

У бік Олени навіть дивитись боюся… Не уявляю, що вона зараз про мене думає.

- Едуарде Германовичу, покажіть роботи, будь ласка, – кажу якомога спокійніше. – Ми всі хочемо переконатись, що в оцінках не закралося помилок. Адже ви через програму проганяли, а не перевіряли вручну?

Керівник дуже здивований. Але не заперечує, показує та коментує перші п'ять робіт у рейтингу. Хтось зі студентів просто збоку спостерігає, хтось щось записує – чи то бали підраховують, чи то недоліки конспектують. Врешті всі приходять до тих самих результатів, які задиктував нам Смирний.

- Отже, вона заздалегідь знала завдання та розв’язання до них, – резюмує Сава.

Та що вони всі, збожеволіли? Я б нізащо на таке не пішла! За кого вони мене сприймають?

- Та як ви взагалі можете так казати? – вигукую, не можу більше стримуватися. – На якій підставі? Тільки тому, що я розв’язала краще за вас?

Готова розплакатися... Оце так гад! Це все через нього! Це він мене підставив! Своїми проводжаннями та заграваннями! Я і з подругою посварилася через нього, і хлопці підозрюють мене в нечесності! Ненавиджу!