Розділ 1

За пів року до подій прологу 

Професор Корольов старанно виводить цифри, обчислюючи визначник матриці. Найпростіша тема, а він розжовує її так, наче це – ракетна наука! Все вже давно зрозуміло. Принаймні мені. Невже тут, у кращому технічному університеті країни, хтось може не розуміти такої елементарщини? А мене лякали складною математикою!

- Слухай, Таню, як гадаєш, що він за людина? – шепоче на вухо Олена, моя одногрупниця, з якою ми потоваришували з першого дня. – Подивися на його літери. Хіба нормальний чоловік може так писати? Хоч до музею здавай.

- Не в музей, а в бюро стандартів, де зберігаються зразки, – хихикаючи, поправляю сусідку по парті.

Писанина Корольова більше схожа на каліграфічні літери тринадцятирічної відмінниці, ніж немолодого професора. Він ретельно виводить кожну закарлючку, кожен завиток. Викладачі скаржаться, що крейдою важко гарно писати. Як він пише тоді ручкою на папері, якщо в нього на дошці виходять такі шедеври?

- Говорять, за почерком можна визначити характер людини. Думаю, він страшний педант, – розмірковує Олена. – У нього вдома, напевно, ідеальна чистота, все по місцях, а на шкарпетках стоять мітки, щоб ненароком не переплутати лівий з правим.

- А вони чимось відрізняються один від одного? – ляпаю, дивуючись тим, які дурниці лізуть їй у голову від нудьги.

- Та ні, звичайно! Але бувають акуратисти, у яких ідея-фікс, вони зациклені на порядку. І тому призначають одну шкарпетку лівою, а іншу – правою. Не здивуюсь, якщо він і шнурки собі гладить. Бачила, які у нього бездоганні стрілки на штанах?

Боги, невже вона й справді розглядала його штани? Мені таке ніколи на думку не спало б.

Але Оленчина балаканина змушує шестерні в моїй голові крутитися в якомусь викривленому напрямку. Я починаю аналізувати бездоганні літери Корольова та думати, як у нього так виходить. У мене і на папері ніколи такої краси не буває, хоч би скільки старалася.

Приходжу до дивного висновку. Мені здається, що він просто до неподобства інфантильний. Мабуть, не одружений і прожив все життя біля маминої спідниці, бо не знайшлося охочих повісити собі на шию такий скарб.

Ділюсь із подругою своїми висновками. Вона у відповідь тільки хихикає.

Професор нарешті закінчує писанину, повертається до аудиторії та запитує:

- Є питання?

Всі мовчать. І тоді Олена піднімає руку і видає:

- Скажіть, будь ласка, ви одружений?

Аудиторія вибухає реготом. Але Корольов цілком серйозно відповідає:

- Ні, не одружений.

- В активному пошуку? – лунає звідкись з гальорки, і потік знову регоче.

- Повеселилися? – подає голос молодий чоловік, що стоїть біля дверей.

Цікаво, хто він такий, звідки взявся і як давно тут стоїть? Я не помітила, як він увійшов.

- Дозвольте, Юрію Аркадійовичу?

Він підходить до центру першого ряду парт. Професор киває, і чоловік продовжує.

- Мене звуть Едуард Германович Смирний. Я – асистент кафедри ІПЗ [1] та керівник гуртка з олімпіадного програмування.

Обводить поглядом аудиторію. З гальорки долинає приглушений шепіт, хтось хихикає, але багато хто слухає з непідробним інтересом, адже програмування – наша спеціальність.

- Команда нашого факультету – одна з найсильніших у країні. Щоправда, кілька учасників з основного складу минулого року закінчили університет і більше не зможуть виступати за факультет, але ми сподіваємось посилити склад першокурсниками, тобто вами.

Аудиторією прокочується гул. Дивне припущення. Хіба здатні зелені новачки замінити маститих випускників?

- Я розраховую сформувати з вас нехай не основний склад, але міцну та надійну лаву запасних.

- Танько, а він – красень, – штовхає мене в бік сусідка. – Мені до вподоби.

Зітхаю. В Олени одні хлопці в голові. За два тижні навчання вона мені вже всі вуха продзижчала. «В активному пошуку» – це саме про неї. Начебто сенс життя – терміново знайти собі пару. Втім, вона живе у гуртожитку, а там – квітник студентів чоловічої статі. Блондини, брюнети, нудні ботаніки, веселі гумористи. Тільки щось у неї поки що з ними не зростається, хоча, як на мене, вона цілком симпатична. Може, хлопці щось відчувають, коли дівчина полює на них, і їм це не подобається? Як собаки відчувають людей, які їх бояться, і кидаються на них.

Намагаюся слухати, що розповідає Едуард Германович про регламент роботи гуртка, якого виду завдання передбачається розглянути найближчим часом, на що буде наголос, які вимоги до новачків.

Я поки що не впевнена, чи потрібне мені олімпіадне програмування, – все-таки воно досить далеке від реальних завдань, а мені насамперед треба думати про заробіток, а не розважатися головоломками. Та й незрозуміло, чи потягну. Важко оцінювати свої сили та здібності, коли поряд кожен перший – чи не геній.

- Отже, ми маємо місяць на підготовку, після чого проведемо два тури олімпіади: перший – у межах нашого факультету, другий – серед усіх студентів університету. Після першого туру відберемо учасників наступного етапу. За результатами другого – сформуємо команду або навіть команди, які представлятимуть факультет на міжвишівській олімпіаді.