"Тінь над новим порогом"

Тема розділу: Напередодні відкриття арт-центру Поліна стикається з несподіваною загрозою, яка ставить під удар її проєкт. Перевірка нової команди на міцність та перша відверта спроба шантажу.

​Будівництво нового арт-центру добігало кінця. Величезні панорамні вікна вже пропускали м'яке вересневе сонце, а в просторому залі для групових занять пахло свіжою деревиною, ґрунтовкою та корицею з майбутньої кав'ярні.

​Поліна столя в центрі зали, звіряючи списки обладнання для першої групи жіночої арт-терапії. Менше ніж за тиждень тут мали зібратися перші п'ятнадцять учасниць — жінки з важкими долями, які шукали шлях до відновлення.

​Проте затишну робочу атмосферу раптово порушив стук підборів по незастеленому паркету.

​До зали увійшла жінка років сорока п'яти у строгому діловому костюмі з холодним, розрахованим поглядом. Поліна одразу впізнала її — Вікторія Станіславівна, юристка та довірена особа родини Марка.

​— Доброго дня, Поліно Олексіївно, — мовила вона, навіть не намагаючись удавати привітність. — Або тепер краще звертатися «пані Галата»?

​— Доброго дня, Вікторіє, — Поліна відклала планшет із документами, відчувши, як усередині мимоволі натягнулася струна напруги. — Що ви тут робите? Ця територія приватна.

​Юристка повільно пройшлася залою, навмисно голосно стукаючи підборами, й поклала на робочий стіл цупкий синій конверт.

​— Я тут за дорученням Марка та його бізнес-партнерів, — з легким притиском промовила вона. — Бачите, Поліно, ваша раптова «міжнародна слава» та відкриття цього закладу залучили надто багато уваги до минулого вашої колишньої родини. У пресі вже ходять небажані чутки про те, як саме Марк поводився в шлюбі. І це дуже шкодить його новій інвестиційній угоді.

​Поліна звузила очі:

— Я ніколи не давала інтерв'ю про своє особисте життя. Мої картини говорять самі за себе. Якщо хтось робить висновки — це їхнє право.

​— Можливо, — посміхнулася юристка без жодного тепла. — Але у цьому конверті — позов. Ми оскаржуємо правомірність використання коштів, які ви отримали від продажу майна під час розлучення, а також претендуємо на частку у вашому новому арт-центрі як на майно, створене за залучені під час шлюбу ресурси. Якщо ви не підпишете мирну угоду про закриття проєкту та відмову від публічних виставок у цьому місті — ми заморозимо всі ваші рахунки через суд уже завтра.

​Це був прямий, жорстокий удар під дих. Юридична пастка була розрахована на те, щоб позбавити Поліну землі під ногами саме тоді, коли вона була за крок до здійснення мрії.

​— Ви не маєте жодних юридичних підстав, — голос Поліни здригнувся, але вона швидко опанувала себе. — Розлучення було оформлено офіційно, і всі папери підписані.

​— У нашої команди адвокатів достатньо ресурсів, щоб тягнути судові процеси роками, Поліно, — сухо відрізала Вікторія. — Ваші рахунки будуть заблоковані на час розслідування. А без фінансування цей центр не протримається й місяця. Подумайте про це до завтрашнього ранку.

Коли юристка вийшла, у залі запанувала дзвінка, важка тиша.

​Поліна опустилася на стілець, відчуваючи, як холодний піт проступає на лобі. Це було не просто повернення Марка — це була спроба перекреслити все, що вона будувала цеглина за цеглиною.

​Двері знову відчинилися, і до зали швидким кроком зайшов Вадим. Побачивши бліде обличчя Поліни та синій конверт на столі, він миттєво опинився поруч.

​— Полю? Що сталося?

​Вона підняла на нього очі, у яких перепліталися біль і лють:

— Вони хочуть забрати в мене центр, Вадиме. Вони хочуть заморозити рахунки через суд.

​Вадим мовчки взяв конверт, швидко пробіг очима перші сторінки, і його обличчя зтемніло. Проте замість паніки в його погляді спалахнула запекла рішучість.

​— Вони думають, що ти знову залишилася одна, Полю, — тихо, але дуже твердо мовив Вадим, стискаючи її тремтячі долоні у своїх. — Вони вважають, що можуть залякати тебе paper-war. Але вони не врахували одного: ти більше не беззахисна дівчина. І ми не віддамо їм ані сантиметра твоєї свободи.

​— Що ми будемо робити? — прошепотіла вона.

​— Ми приймаємо бій, — відповів Вадим. — Але за нашими правилами.