Глава 26. Щасливий кінець

БЕАТРІС 

Де світло? Котра година взагалі? Намагаюся знайти свій телефон, але це не дає результату. Підводжуся й навпомацки шукаю вимикач світла, але натомість врізаюся у стіну. 

— Що за чортівня? 

В мене ніколи не було тут стіни, тут мають бути двері. Роблю крок, чіпляюся за щось й падаю на підлогу.

— Чорт. 

— Що таке? Бет? — хіба це не голос Джерома? — Ти в порядку? 

Вмикається світло і я розумію, що це не моя кімната, ймовірно, це навіть не мій будинок. 

— Джером? — торкаюся його, щоб зрозуміти чи він справді тут. — Чому я тут? 

Піднімає мене на руки, я міцно обіймаю його за шию. Як, я опинилася в його квартирі? Останнє, що я пам'ятаю, це момент, де ми сварилися. 

— Нічого не болить? — обережно опускає мене на ліжко. 

— Ні, — мої очі напевно більше за п'ятдесяти центову монету. — Нагадай, як я опинилася тут? 

— Я знайшов тебе сплячою у охоронця. 

— Жартуєш?

— Ніяких жартів. 

— Чому я спала в охоронця? 

Вмить очі Джерома наповнюються сльозами й він відвертається, щоб я не бачила. 

— Що таке? Я щось зробила? — встаю з ліжка й намагаюся побачити його обличчя. — Джеррі.. 

Чоловік повертається й обіймає мене, настільки сильно, що мені стає важко дихати. 

— Ти справді хотіла померти? — чорт. 

Найменше я хотіла, щоб Джером дізнався про це. Як мені тепер пояснити йому все?

— Так, — вирішу відповідати чесно. — Тричі я стояла на мосту.

— Чому? 

— Я не хочу звинувачувати тебе, але ти був однією з причин… мені було складно після нашого розриву.. 

— Мені так шкода.. чому я вирішив написати цей дурний лист? Краще б повідомлення чи емейл надіслав тобі. 

— То ти знаєш, що я не отримала його вчасно? 

— Знаю. 

Відпускає мене й стає на коліна. 

— Ти чого? — намагаюся підняти його.

— Пробач, що не став слухати тебе, мені дуже-дуже соромно за свою поведінку й слова.. 

— Вставай, — допомагаю йому підвестися. — Мені дійсно було боляче від того, що ти сказав, але я згадую лист й той момент про операції… як ти пережив те, що я не прийшла.. 

— Ти пробачила мені? — дивується.

— Я й не ображалася на тебе, — роблю крок й обіймаю його. Такі теплі обійми. 

— Чесно?

— Це все непорозуміння, яке ми не змогли вчасно зупинити, але зараз ти знаєш правду і я знаю правду. 

— Бет, я ненавиджу себе за кожне погане сказане слово тобі…

Як я хочу поцілувати його, але впевнена, що не зможу зупинитися лише на одному поцілунку. 

— Все в минулому. 

— Справді? 

— Почекай, — відходжу від Джеррі. — Хто та дівчина, що була в твоїй квартирі? 

— Її звати Кейт, ми разом сиділи у в'язниці, вона не моя дівчина, ми не спали, я навіть не обіймав її. 

— А хотів би?

— Ні. 

— А мене? 

— Так.. у мене зараз сестра, — зупиняюся, так і не поцілував його. 

— Якщо поцілую, то не зможу зупинитися.

— Так само.

— Тоді давай просто спробуємо заснути? — досить невпевнено питаю. — Дозволиш мені залишитися на ніч? 

— Жартуєш? 

— Жартую. — обіймаю чоловіка. 

Скільки часу втрачено через один лист. Я щаслива, що ми знову разом.

— Я хочу води. 

— Ходімо на кухню, в кімнаті закінчилася. 

Тихо виходимо з кіманти, тримаючись за руки, але відразу розуміємо, що Лінда не спить, вона дивиться щось по телевізору. 

— Бет, — підходить до мене. — Як самопочуття?

— Все добре, — обіймає мене. 

Я бачу сумний погляд Джерома, він сподівався на романтичне проведення часу разом. — Що з твоїм обличчям? 

— Мій чоловік побив мене, але його вже затримали, — вимикає телевізор. — Джером вчасно забрав мене. 

— Який жах. 

— Ми взагалі-то вийшли води попити, — нагадує Джеррі. 

— То ходімо на кухню, в мене якраз залишилася їжа з доставки. 

— Яка чудова ідея, я голодна, як вовк! — це правда, я не їла більше двух діб. 

— От і чудово. 

Я за милу душу з'їла все, що пропонували мені Джером й Лінда, а потім ще ми випили разом чай. Пішли спати ми близько третьої ночі, після ретельного допиту Лінди про наші стосунки. 

— То ми тепер у стосунках? — питаю, коли Джеррі лягає у ліжко.

— Що за питання? — обіймає мене. — Звісно, що так! 

— Так хвилююче… ми втратили цілих три роки. 

— В якомусь сенсі, я навіть радий, що ти не приходила до мене у в'язницю, — дивиться на мене. — Там жахливо, не хочу щоб ти хоч раз там бувала, навіть у якості гостя.

— А я дуже хотіла бути поруч, ти самостійно пройшов стільки випробувань, я навіть не могла тебе підтримати. 

— Головне, що це тепер у минулому, ми разом й будемо будувати наше майбутнє разом. 

— Будемо разом. — позіхаю. — Я спала стільки часу й досі хочу спати?

— Деніс сказав, що ти працювала без вихідних, тож, це нормально.

— Це він тебе вдарив? — киває. — Боляче?

— Ані трохи.

Зручніше лягаю в його обіймах й заплющую очі.

— Я така щаслива зараз. 

— Я також, — гладить мене по волоссю. 

Неймовірна вдячна за те, що я жива. Вдячна, що поруч були люди, які підтримували мене. Вдячна, за ре, що Джером зараз поруч. Ми змогли пройти цей складний шлях. Проте, наша щаслива історія тільки починається, я відчуваю це. 

<КІНЕЦЬ>