Глава 25. Міст Альма

ДЖЕРОМ

Повірити не можу, що Беатріс хотіла вбити себе. Вона в моїх очах завжди була сильною, я навіть подумати не міг, що в неї, є такі думки. 

— Потрібно шукати Бет, — Деніс не може знайти собі місця й ходить туди-сюди по моїй вітальні. 

— До поліції не підеш, оскільки не минуло двох діб.

— Потрібно з'їздити в Аннесі, вона цілком ймовірно може бути там, — висловлюю свою думку. — Це її рідні края все ж таки. 

— Ти розумієш, що так можна втратити цілий день? Бет, може бути досі десь у Парижі! 

— Джеррі, в тебе хіба немає друзів в Аннесі? — Лінда зла на мене, через те, що я збрехав її про Беатріс. — Ти міг би попросити, щоб вони повідомили, якщо вона там. 

— Гарна ідея. 

Підводжуся з дивана й прямую на балкон, потрібно покурити й відпочити. 

Викуривши цигарку й подзвонивши всім, кого я тільки знаю в Аннесі, я повернувся до квартири.

— Як тільки Беатріс з'явиться на горизонті, ми будемо про це знати. 

— Чудово… тепер потрібно шукати її в межах Парижу.

— А ось це складніше. — сідаю назад на диван. — Париж в десятки разів більший за Аннесі. 

— Зробимо так, — Деніс сідає поруч. — Я їду на роботу Бет, потім в її улюблені бари, а ти їдь туди, де я двічі врятував Бет. 

— Це куди? 

— Міст Альма, третій раз вона так само там була. 

— Я поїхав, ключі залишаю вам. — немає часу на посиденьки. 

З ночі минуло достатньо годин, вона вже може бути й… ні, вона жива і крапка. Я в житті собі не пробачу, якщо Беатріс постраждає через мене. 

Сідаю за кермо й до мене підходить охоронець.

— Ви часом не з двісті дванадцятої квартири? 

— Так, але давайте пізніше поговоримо, я дуже поспішаю, — заводжу двигун й рушаю в бік мосту. 

Забув взяти номер цього Деніса, раптом він раніше за мене знайде Бет. Наскільки я пам'ятаю, то Деніс — колишній Беатріс, що зрадив її, а тепер вони друзі. Що такого сталося, що вони подружилися? Якщо я правильно зрозумів, то лист він забрав ще в Аннесі. Деніс розповів, що забрав Беатріс у той день до Парижу, вона була повністю п'яна, він не міг залишити дівчину в такому стані саму, тому приїхав на машині й увіз її до Парижу, в той день лист опинився в нього. Через цей дурний лист стільки проблем. Потрібно було знайти інший спосіб повідомити Бет, про свій план, тоді й проблем таких би не було.

Паркую авто біля мосту й виходжу. Паніка охоплює мене. Усвідомлення того, що Беатріс дійсно стояла тут й хотіла стрибнути у воду — лякають мене. Про що вона думала, коли стояла на краю? Чи було її страшно? Вона справді готова була стрибнути? 

— Ти що робиш? — дідусь хапає мене за футболку й відтягує від краю. — Стрибати хочеш? 

— Що? — озираюсь. — Ні… ні.. я шукаю дівчину. 

— Дівчину? Вона хотіла померти? 

— Так, вона..  — мені важко говорити про це. 

— Юначе, щоб там не сталося, але тут її не було. 

— Ви впевнені?

— Так, я караулю цей міс з вчорашнього вечора, тут нікого, хто хотів стрибнути, не було… шукай а іншому місці.

— Дякую, що сказали… дуже дякую! 

Отже, Беатріс тут не було, а значить, вона може бути десь у барі або на роботі. Чому я не взяв номер Деніса? 

Покружлявши довкола мосту та ближніх районах, я поїхав до будинку, можливо Деніс вже знайшов Беті. Дуже на це сподіваюся.

Припаркувавши авто я вийшов і згадав, що охоронець щось хотів мені сказати, тому пішов до його кімнати, постукав й почекав доки мені відчинять. 

— Хлопець з двісті дванадцятої, — пропускає мене.

— Так, це я. 

— Ваша сусідка з двісті одинадцятої..

— Ви бачили Беатріс? Вона зникала вночі. 

— Чи бачив я її? — підходить до дверей й відчиняє їх. — Вона з другої ночі спить на моєму ліжку! 

— Що? — заходжу до кімнати й помічаю дівчину, що мирно спить на ліжку й катається в ковдру. — Вона весь час спить? 

— Так! Я вже почав хвилюватися, але вона дихай, тож не будив. 

— Як вона тут опинилася? 

— Вночі хотіла сісти за кермо нетверезою, тож я зупинив її, а вона пішла за мною й лягла спати тут, хоча я казав йти додому! 

— Ви не уявляєте, як я вдячний вам! 

В цей момент я був готовий розцілувати цього охоронця, він її янгол-охоронець. 

— Да чого так, це моя робота. 

Забравши дівчину з комори охоронця я відніс її до своєї квартири й вклав спати у ліжку. Ніколи не бачив, щоб хтось так міцно спав. 

— Ходи сюди, — цілую Бет в чоло й виходжу з кімнати до Лінди, після чого відразу отримую ляпаса. 

— Боляче! 

— Я хіба вчила тебе так поводитися з дівчатами? Я завжди тобі казала захищати їх, а ти що наробив? Навіть вислухати не зміг! 

— Я дуже жалкую про це, не потрібно мене бити! Я буду вибачатися перед Беатріс до тих пір, поки вона не пробачить мені. 

— Я так хвилювалася, що з нею щось станеться, — сідаю на диван. 

— Я також, я дуже сильно хвилювався. 

— Вам залишилося лише поговорити спокійно, ви досі кохаєте один одного, одна єдина розмова може врятувати вас. 

У квартиру роздається дзвінок і я йду відчиняти. 

— Беатріс немає, ні на роботі, ні в барах! — Деніс залітає до моєї квартири. 

— Я знайшов Бет. 

— Чорт.. що? Знайшов? — підходить до мене. — Де вона? 

— Спить у кімнаті, — хапає мене за комір. — Я нічого її не робив! — відпускає. 

— Беатріс з ночі була у охоронця в кімнаті, — починає пояснювати Лінда. — Вона багато випила і той не дав її сісти за кермо, вона й заснула в його кімнаті.

— Вона в порядку?

— Так, можеш подивитися, але тихо! 

Деніс причинив двері й поглянув на сплячу Беатріс, потім зачинив. 

— Оскільки вона в порядку, я можу їхати до дружини, — стукає мене по спині. — Залишаю Бет на тебе. 

— Залиш свій номер, раптом потрібно буде зв'язатися. 

Швидкими рухами вводить свій номер. 

— До зустрічі. 

Прощається і йде геть. Ми залишаємося втрьох. 

— Сестричко, їжа в холодильнику, номер доставки у телефоні, гроші на тумбі, тож я зі спокійною душею йду у кімнату до Бет.