Глава 19. Незаплановане повернення

♡♡⁠♡

Автомобіль гальмує і я знімаю пасок безпеки. 

— Дякую, що підвіз. 

Джастін мовчить, напевно, йому ніяково через мою відмов. 

— Гарного вечора, — прощаюся і виходжу з авто. 

Впевненим, або не дуже, кроками, прямую додому. 

— Зачекай, — наздоганяє мене біля під'їзду. — Залиш свій номер, друзями ми все ж таки, можемо бути?

— Можемо. — не дуже впевнено відповідаю. 

Арон також хотів залишитися друзями, а в результаті виявився брехуном. 

— Гарного вечора, Бет. 

Заходжу у під'їзд і хапаюся за серце.

— Чорт, Клінтон! — хлопець сидить на сходах. — Що ти робиш?

— Хто той красунчик? 

— Ти чого сунеш ніс у чужі справи? 

— Ти мені не чужа, — підводиться зі сходів, — Ти моя сестра, хоч і не рідна. 

Я не стала нічого відповідати, оскільки я не відчуваю таких самих почуттів до нього. Я не вважаю його братом. 

Ми мовчки зайшли у ліфт і так само мовчки вийшли. Єдине, на що я сподіваюся, це не зустріти Джерома. Я достатньо випила і можу дати волю почуттям. У долі на мій рахунок геть інші плани. Джером стояв біля дверей своєї квартири і намагався зачинити їх. 

— Я можу замовити собі піцу? — чоловік обертається на нас. 

— Замовляй все, що хочеш. 

— Привіт, — Джером вітається з нами. — Я ваш сусід.

— Це я зрозумів. 

— Мене Джером звати, а тебе? 

Чого він добивається? Навіщо знайомиться з Клінтоном?

— Я Клінтон, брат Беатріс!

— Не зовсім брат, він син Сільвії. — вставляю п'ять копійок. 

— Приємно познайомитися, — вони тиснуть один одному руки. — Не проти, якщо я затримаю твою сестру? Мені потрібно поговорити з нею.

— Але не довго. — малий зрадник зникає за дверима квартири. 

— Не хочеш зайти? 

— Як іронічно, — схрещую руки, — Коли я намагалася з тобою поговорити, ти всіляко уникав мене, а зараз робиш вигляд, що все нормально?

— Та ти також не дуже свята, Бет. 

— Серйозно? Ти знаєш, як мені було боляче? 

— Тоді потрібно було прийти і сказати мені про це! 

— Куди прийти? Ти з'їхав з будинку! 

— Я тобі листа залишив з адресою. 

— Що ти говориш? Який ще лист? Годі брехати.

— Не очікував… тобі легше зробити вигляд, що не бачила листа, ніж зізнатися в тому, що кинула мене? 

— Це я тебе кинула?! — мій крик ехом лунав на весь коридор. 

— Нам краще зайти у квартиру, якщо не хочеш, щоб на нас викликали поліцію. 

— Тут живемо тільки ми, інші квартири пусті.. чому саме сюди переїхав?

— Вигідна ціна. 

— Не хочу з тобою більше розмовляти, — йду до дверей своєї квартири. 

— А я хочу. — притискає мене до стіни, я відчуваю аромат його парфуму, такий самий, як і три роки тому. 

Мені доводиться докласти багато зусиль, щоб протистояти спокусі обійняти його. 

— Тоді питай. 

— Від тебе за кілометр тхне алкоголем.

— Це твоє питання? — не піддавайся спокусі, ти сильна Беатріс. 

— Ні, — він занадто близько. — Приїдеш на похорон Арона? 

— Що? — на мить я навіть втратила дар мовлення. — Які ще похорони?

— Ви не підтримуєте зв'язок? — дивується так, ніби ми повинні були його підтримувати. 

— Ні, після того, як ти кинув мене, я поїхала з Аннесі! Що з Ароном? 

— Позавчора знайшли тіло в озері, ймовірніше за все, — самогубство. 

— Чорт, — штовхаю чоловіка в груди, він відходить від мене. — Коли похорони?

— Завтра, о сьомій вечора. 

— Я поїду, — в голові паморочиться. — Дякую, що сказав. 

Відчиняю двері і заходжу до квартири, навіть не попрощалася з Джеромом. 

Я була шокована тим, що він сказав мені. Чому Арон так вчинив? 

— Бет, тобі щось замовити?

— Ні, я йду спати. 

Не змінивши одяг я лягла у ліжко й відразу заснула. Чомусь моє життя все більше і більше стає наповнене стресом. 

Після обіду я сіла на потяг до Аннесі, Клінтон їхати не захотів, тож я залишила йому ключі від квартири. Я їхала і не могла повірити, що Арон помер. Ми не були друзями, але все ж таки я його знала. Всю дорогу я перебувала в шоковому стані, лише по приїзду в Аннесі, зрозуміла, що все відбувається насправді. На станції висіла траурна стрічка з ім'ям Арон Кордьє.

До похорон залишилося більше години, я встигну зайти до будинку та залишити свої речі. 

— Зачекай. 

— Ти також їхав цим потягом? 

— Так, — Джером тримав в руках спортивну сумку. — Ти до будинку йдеш, чи відразу на кладовище?

— До будинку, — проходимо повз місце, де я впала колись. — Потрібно залишити речі і змінити одяг. 

— Мені також. 

Не поспішаючи ми дійшли до будинків. Я дивилася на стіни будинку з червоної цегли — ніби й добре мені знайомі, але водночас якісь химерні та забуті. 

— Джером, — зупиняю чоловіка. — Не хочу тебе обтяжувати, але можемо піти до кладовища разом? Я можу заблукати, як завжди. 

— Звичайно. Зустрінемося тут за двадцять хвилин.

— Гаразд. 

Відкриваю двері і заходжу до будинку. Стільки спогадів, хоча й прожила тут лише три місяці з гаком. За ці три місяці я встигла закохатися в Джерома і відчути себе повністю зламаною. Які чудові спогади. 

Сідаю на диван і обережно проводжу по ньому рукою. Мені варто замінити тут меблі, якщо хочу здавати в оренду будинок, і врешті-решт піднятися на другий поверх та забрати речі звідти. 

Коли я вийшла з будинку Джером вже чекав на мене, він був у костюмі, я також. 

— Нам довго йти? 

— Достатньо. — як чудово, що я обрала чорні кросівки, а не туфлі на підборах. 

Ні я, ні Джером не знали про що говорити. Було ніяково, тож я вирішила першою спробувати почати розмову. 

— Ти справді відсидів за вбивство? — моє питання його дуже здивувало. 

— Звідки ти знаєш? 

— На днях я зустріла Майка..

— Він тебе не образив? 

— Ні, — він врятував мене, — Він не образив мене, ми просто поговорили.. як виявилося, Майк був впевнений, що ти покинув його заради мене, а я думала, що заради нього.