Глава 18. В тебе є хлопець?

     ♡♡♡

Не можу повірити, що переді мною дійсно стоїть Джером. Три роки минуло, а він навіть не змінився, хіба що, припинив за собою доглядати і відростив борідку, що йому геть не пасує.

— Як справи? 

— На майбутнє, — збираюся з думками. — Роби вигляд, що ми з тобою незнайомі, це не Аннесі, а Париж, нам не потрібно підтримувати дружні стосунки. 

Відчиняю двері до своєї квартири. 

— Як скажеш, — зачиняє двері своєї квартири. 

— Хто то був? — на порозі мене зустрічає Клінтон. — Це хтось поганий? 

— Так, дуже поганий. — проходжу на кухню. 

— Моя мама не знайшлася? 

— Поки що, ні, але вона обов'язково знайдеться. 

— Я хвилююся за неї. 

— І чому я така ідіотка? — дивлюся на хлопця. — Твоя мама залишила мене без грошей і вигнала з будинку, а я зараз допомагаю її сину, шукати її.

— Я дещо відправив тобі на пошту, бачила?

— Ні, а що там? 

— Докази того, що моя мама не вбивця. Так, вона любить гроші, але не здатна на вбивство! 

— На робочу пошту чи приватну? 

— Приватну. 

Швидко знаходжу повідомлення від Клінтона, там файл. 

— Це відео з прихованої камери, я тоді тестував їх і випадково зняв ці кадри. 

Вмикаю відео, це запис з кухні. 

До столу підходить наша кухарка, вона працювала на батька більше п'яти років. Це був час обіду, батько завжди обідає о другій годині дня. Міранда ставить на стіл тарілку з їжею, озирається чи нікого немає поруч і дістає з кишені щось. Це якийсь порошок, вона насипає його в тарілку і перемішує.   

— Що це? — питаю так, ніби Клінтон точно може знати, що то.

— Отрута. — відео завершується. — Мама шантажувала Міранду заради грошей, та і зізналася, що вона саме отруту насипала. 

— Але навіщо їй це? 

— Цього я вже не знаю, Бет. 

— Питання чому ви не здали її поліції відпадає саме собою. 

— То ти не злишся на маму?

— Клінтон, це трохи інакше працює… навіть, якщо вона не вбила мого батька, вона постійно ображала мене, принижувала і врешті-решт вигнала на вулицю… ти доречі також завжди ненавидів мене. 

—  Тому що, мама казала мені, що ти погана. 

— Давай завершимо цю розмову, я піду у ванну кімнату, а ти замов собі щось поїсти, гроші візьми в гаманці. 

— Дякую, — він обійняв мене, цього я ніяк не очікувала. 

— Все гаразд. 

Знайшовши візитку комісара я ввела його електронну адресу і прикріпила відео, що отримала від Клінтона. 

“Це доказ вбивства мого батька, який був у Клінтона. Мотив вбивства невідомий, сподіваюся на вашу допомогу, комісаре Валері. Якщо буде щось потрібно, — звертайтеся до мене.”

Натискаю кнопку надіслати і блокую екран телефону. Дістаю свою піжаму з шафи та прямую до ванної, мені потрібно полежати у гарячій воді хвилин сорок, не рухаючись. Нарешті винний у смерті тата знайшовся, та чи стало мені від цього легше? Ні. Тато не повернеться до життя і нічого не зміниться. 

В один день сталося стільки подій, що я відчуваю себе як маринований огірок. Пропажа Сільвії, доказ вбивства батька, повернення Джерома.

— Чому з усіх місць, де можна оселитися, він обрав саме цей будинок та цей поверх? — вже й розмовляти почала сама з собою. 

Потрібно знайти номер мого психолога, інакше я точно збожеволію. 

Тепер буду виходити з квартири і думати зустріну Джерома, чи пощастить, і не зустріну. Спогади трьох річної давнини так і лізли до моєї голови, я намагалася все забути, але мені не вдалося. 

Джером наказав, щоб мене не пускали до лікарні поки він там, сказав, що я його божевільна фанатка, а не дівчина. Я намагалася поговорити з ним, але він відмовлявся слухати мене. Що з ним відбувається? Невже, це через цього психа Майка? 

Сьогодні день виписки Джерома, минуло вже три тижні, як він там, а я навіть не помітила, що минуло стільки часу. Я кожного дня ходила біля лікарні і сподівалася побачити Джеррі, ось і зараз так само ходжу біля виходу. Нарешті чоловік виходить, але не сам, поруч з ним Майк та люди Майка. 

— Ти досі тут? 

— Дозволь мені поговорити з ним! — підходжу до них, але мені не дають дорогу далі його люди. — Будь ласка.

— Джером не хоче з тобою розмовляти… краще забудь його і живи далі. 

Бачу, як Джерома садять у автомобіль і зачиняють двері. 

— Будь ласка, передай йому, що його браслет у мене, він злетів з нього на рингу.. якщо хоче повернути, нехай прийде до мого будинку. — розвертаюся і йду до автобусної зупинки, за три тижні я чудово вивчила весь маршрут. 

Браслет, це єдине, що може допомогти нам з ним поговорити і можливо залишитися один з одним. Джером тоді такий скандал мені влаштував через цей браслет, він не зможе залишити його в мене. 

Повернувшись додому я помітила біля будинку машину Арона, тільки його не вистачало.

— Знову до нього їздила? — виходить з авто. 

— Яке тобі діло? — йду до будинку. 

— Ти подобаєшся мені. 

— А ти мені не подобаєшся! — повертаюся до нього. — Ти зрадник і брехун… мені не потрібен такий чоловік. 

— А вбивця потрібен? 

— Так, дуже потрібен! — не встигаю нічого зрозуміти, як Арон вже цілує мене, я швидко відштовхую його і даю ляпаса. — Ти геть розум втратив?! Краще йди звідси! 

— Ти ще пожалкуєш про це, Беатріс. 

Боковим зором помічаю, що хтось дивиться на мене, це Джером. Невже бачив, як Арон поцілував мене?

— Джеррі.. 

— Браслет, — висовує руку. 

— Давай поговоримо? 

Як я хочу обійняти його і сказати, що до біса закохана в нього, але мені страшно. Страшно, що тоді він мовчки піде. 

— Годі за мною бігати, Бет! Я скористався тобою, а ти повелася на гарні слова про кохання! Годі, — відчуваю солоний присмак на вустах, це сльози. — Нас більше нічого не пов'язує! 

— Тримай. — віддаю браслет. — Сподіваюся колись тобі скажуть такі самі слова, Джеррі і ти зрозумієш наскільки, це боляче.