Глава 17. Зникнення Сільвії

♡♡♡

— То виходить, Джером кинув нас обох? — ми сидимо у машині Майка. 

— Я була впевнена, що він кинув мене заради тебе. 

— А я думав, що заради тебе. — то, яка ж справжня причина? 

Невже і справді він лише грав зі мною? Якщо так, то я точно ідіотка. 

— А ти часом не знаєш, де він? 

— А ти не знаєш? — хитаю головою. — Він у в'язниці… сам здався, я думав, що це заради тебе, але ти навіть не знала про це.

— Як у в'язниці? Це жарт? 

— Ніяких жартів, Бет… ти не через нього хотіла стрибнути? 

— Я просто хотіла померти… не було причини.

— Брешеш.

— Зараз ти виглядаєш не таким психом, як у той день. — намагаюся змінити тему.

— П'ю таблетки, — без тіні сорому відповідає. — Тобі варто також піти до лікаря..  проте, не мені тобі моралі читати. 

Різке бажання втекти з цього автомобіля з'являється нізвідки. 

— Дякую, — відкриваю двері авто і виходжу. — Якщо зустрінемося ще раз, зробиш вигляд, що ми не знайомі? 

— Ми не зустрінемося, я переїжджаю до США. 

— Тоді бувай і щасти. 

— Бувай, Беті. — він заводить мотор і зникає з мого поля зору. 

Доведеться викликати тверезого водія, я не хочу ще раз сідати за кермо у такому стані. Дуже здивована, що я ще жива, після того, як їхала зі швидкістю сто вісімдесят. 

Будинок батька був повністю зруйнований, нові власники хотіли побудувати на території щось інакше, але закинули будівництво, сенсу викуповувати його назад не було. Саме тому, я почала знімати квартиру, а згодом домовилася про її купівлю, тож тепер я можу повертатися до власної квартири і я завжди буду знати, що в мене є дім. Будинок в Аннесі, ще деякий час буду пустувати, можливо потім, почну здавати його в оренду. Жити там, я не зможу. Знімаю одяг і в одній спідній білизні лягаю у ліжко, намагаюся заснути, але слова Майка крутяться у моїх думках. Джером кинув нас обох, але чому? Він хвилювався за дідуся, але все одно вирішив відсидіти термін за вбивство. Що взагалі сталося? Заплющую очі і намагаюся згадати день коли він сказав, що не кохає мене. 

Я викликала швидку і Джерома забрали, я досі не можу повірити в те, що він сказав. Він напевно пожартував. Точно це був жарт, не інакше. Я поїду до лікарні і він сам скаже мені, що пожартував. У залі, де нещодавно не було місць, зараз нікого немає, як тільки почули про швидку, то пішли звідси. Як дивитися на це жахіття, то вони сміливі, а як допомагати, то відразу в штани наклали. Я навіть не знаю, де знаходжуся і куди повезли Джерома. На вулиці вже темно, а я одна тут, навіть запитати немає в кого. 

— Що будеш робити, як він помре? — повертаюся до чоловіка і що є сили б'ю по обличчю, потім ще, і ще, а він навіть не намагається захищатися. 

— Працюєш на цього психа?! — губа Арона кровоточить. — Мало зарплати поліцейського? 

— Мало … я продажний поліцейський, Бет.

— Нічого собі, а я ще не зрозуміла. 

— Тебе відвезти до лікарні? — професійно змінює тему. 

— Тільки спробуй відвезти кудись не туди і я вб'ю тебе! 

Арон дійсно відвіз мене до лікарні. Я дізналася, де знаходиться чоловік і пішла туди. Біля операційної стояли люди Майка. 

— Боїться, що виживе? — саркастичним тоном. 

До кінця операцій вони так нічого і не сказали, я також мовчала. Згодом вийшла лікар і повідомив про те, що операція успішна, Джером буде жити але поки що, він не прийшов до тями. 

Мені дозволили зайти в палату, оскільки я його дівчина. Чоловік був замотаний у бинти, та на обличчі була киснева маска, він не може самостійно дихати. 

— Джеррі, — торкаюся його руки, вона холодна. 

Мені забракло сміливості говорити з ним, не знаю чому. Я просто сиділа і дивилася на його беземоційне обличчя, відчуття, що він просто спить, але киснева маска нагадує, що він не просто спить. 

Декілька разів до палати заходила медсестра і перевіряла його стан, все нібито в нормі. 

Врешті-решт я не отримала і заснула прямо на стільці, а коли прокинулася, то Джером вже прийшов до тями. 

— Любий, — підірвалася зі стільця. — Ти як? 

Його погляд був пустим. 

— Не впізнаєш мене? 

— Ти що тут робиш? — по спині пробігли сиротинці. 

— В сенсі? Я тут..

— Я сказав, що нам потрібно розійтися! Що ти тут робиш? Йди звідси! 

Відкриваю очі. 

— Це сон… це лише сон.. 

Мені знову наснився такий реалістичний сон, ніби я ще раз пережила наше розлучення. Вже була шоста ранку, тож я пішла у ванну, потрібно привести себе в порядок до роботи. Не можна, щоб мене такою бачили мої працівники. 

— Ти дуже гарна, Беті.

Озираюся довкола, я одна у квартирі, тоді хто, це сказав? Невже, тепер в мене, ще й слухові галюцинації? Мені було недостатньо того, що я повсюду бачила Джерома, тепер ще і його голос буду чути? 

Деніс був правий, мені терміново потрібно до психіатра.  

Ще й перед Денісом потрібно вибачитися, я наговорила багато жахливих слів вчора. Поки чищу зуби, перевіряю пошту та нові повідомлення у месенджері. Було декілька запитів від нових клієнтів, але я відповім вже на роботі. 

На сніданок я взяла з собою яблуко та мінеральну-газовану воду, я не зможу нічого більше з'їсти за цей день, а газована вода врятує від похмілля.  

Мій мобільний почав теленькати саме тоді, коли я зачиняла двері квартири. В останні секунди я встигаю відповісти на дзвінок. 

— Беатріс Шавальє слухає. 

— Привіт… Бет?

— Я просила тебе більше не зв'язуватися зі мною, що тобі потрібно? 

— Мама пішла з якимось чоловіком, але досі не повернулася. 

— Клінтон, це не мої проблеми! — збираюся завершити виклик. 

— Мама не вбивала твого батька, я знаю хто. 

— Про що ти говориш? — мовчить. — Якщо намагаєшся обманути, я відправлю тебе в колонію для неповнолітніх.