Розділ 2. Глава 16. Я в порядку (ні)

РОЗДІЛ 2

⁠♡♡♡

Минуло три роки 

Відстукуючий підборами по кафельній підлозі, я зайшла до кабінету. 

— Добрий ранок, Лізі. — вітаюся з дівчиною, що завжди приходить раніше за мене. 

— Добрий ранок, міс Шавальє, — посміхається. — Яка гарна кофтинка! 

— Дякую, — посміхаюся і я. — Для мене немає пошти?

— Ні, поштар, ще не приходив.

— Якщо, щось буде, — відкриваю двері до свого кабінету, — То занесеш будь ласка мені. 

— Звичайно. 

Заходжу і зачиняю двері до кабінету, знімаю туфлі та взуваю свої капці з ведмедиками. Волосся зав'язую у високий хвіст і відразу сідаю за роботу, немає часу відпочивати, останнім часом справи у компанії йдуть не так добре, як хотілося.

Два роки тому, за допомогою Деніса, я змогла створити власний бізнес по виготовленню меблів. Я ніколи не думала, що мені буде цікаво створювати дизайн шаф та стільців, але мені, це цікаво, а ще, це приносить достатньо грошей. Усім людям потрібна мебель. Після повернення до Парижу, я була геть сама, без грошей та зв'язків, але Деніс не кинув мене і допоміг, я дуже вдячна йому за це. До речі, про Деніса, потрібно купити подарунок, сьогодні вечірка в честь його дня народження. В двері постукали, а потім зайшли. 

— Міс Шавальє, до вас прийшли. — по одному виразу обличчя Лізі, я розумію хто там. 

— Знову вона? — дівчина киває. — Господи, що на цей раз? Запусти. 

— Проходьте. 

За мить у дверях з'являється Сільвія з Клінтоном. 

— Бет, як ти може так? Ми взагалі-то твоя родина! 

— Я твій брат! 

Схрещую руки на грудях, але мовчу. 

— Чому ти не оплатила наш номер в готелі? — хмикаю. — Нас сьогодні виштовхали при всіх! 

— Ви моя родина? — саркастично. — В мене немає родини, я вам тисячу разів, це сказала за останній рік! Те, що ти, Сільвія, не вмієш інвестувати гроші, це лише твоя проблема! 

— Бет..

— Послухай! — встаю зі стільця. — Три роки тому, я поїхала з будинку ні з чим, а ти залишилася з вкраденими грошима мого батька… то чому я маю допомогти тобі зараз, коли ти не допомогла мені тоді? 

— Ти досі згадуєш це? Яка ти..

— Яка? — стою в декількох кроках від неї. — Справедлива? Так, я саме така… валіть з мого офісу, поки я не викликала на вас поліцію!  

— Тобі все повернеться, Бет, — йдуть до дверей. — Не думай, що ти завжди будеш на вершині!

— Сільвія, не забувай, що я вже була на дні, а ось ти ні. 

— Сучка! 

— Валіть. 

Ця ідіотка витратила всі гроші батька, продала всю нерухомості, а тепер жебрачка. Вона не думала, що потрібно якось заробляти гроші, а не тільки витрачати їх. Точно ідіотка. 

До кінця робочого дня я займалася розробкою нового дизайну меблів для дитячих кімнат, а потім поїхала до торгового центру, щоб вибрати якийсь подарунок імениннику. 

— Я навіть не знаю, — проходжу повз магазин електроніки. — В Деніса все є, мені нема чого дарувати йому.

— Тоді купи йому новеньке худі і все. — зі мною на зв'язку Ебігейл. — Я наприклад буду дарувати йому кросівки. 

— Ебі, я набрала тебе, щоб ти допомогла мені, а ти й сама не знаєш що йому потрібно. — зітхаю. — Іноді, я забуваю, що ви з Денісом одружені. 

— Беті, ти сама сказала, що у нього все є, я лише підтвердила твої здогадки… тож просто купи йому худі. 

— Гаразд, дякую. 

— До вечора?

— До вечора. 

Деніс одружився два роки тому на Ебігейл і я ще жодного разу не бачила, настільки гармонічної пари, як ці двоє. Деніс дійсно зміг знайти кохання свого життя, не те, що я. Раптово я згадала Джерома і те, як він жорстоко вчинив зі мною. Довелося дати собі уявного ляпаса, щоб не думати про нього і те, що сталося три роки тому. Навіть не віриться, що минуло три роки. Сподіваюся, цей козел чудове живе і навіть не згадує мене. 

— Ви в черзі? 

— Так, — не дивлячись відповідаю я. 

— Тоді краще йди на касу, а не дивись в телефон, дурепа! — повертаю голову. — Що? Чого дивишся? 

— Я бачу вам терміново, тож йдіть перші! — чоловік кидає на мене дивний погляд, але починає йти, я висуваю ногу, він спіткається і падає. — Ви в порядку? 

— Це ти зробила?!

— Ви чого на мене кричите? Я вас пропустила вперед, поцікавилася вашим станом, а ви кричите! 

— Тому що, це через тебе я впав! — підводиться. 

— А ти доведи, — майже пошепки. — У вас можна розрахуватися карткою? — проходжу на касу. 

Купивши подарунок, я ще заїхала купити торт і вже потім поїхала в ресторан, де буде відбуватися святкування. Деніс не хотів кликати багато людей, тож запросив лише найближчих, — мене, свого найкращого друга, батьків та звичайно Ебігейл. 

Коли я приїхала до місця призначення, вже всі були в зборі.

— Привіт всім, — вітаюся. — З днем народження, імениннику! — віддаю білий паперовий пакет чоловіку. — Твоя дружина порадила мені, це купити. — перекладаю відповідальність за подарунок на Ебі. 

— Дякую, — обіймає мене. — Там худі? 

— Так. 

— Що ж, тепер у мене, є чотири нові худі і кросівки. — ми всі дивимося на дівчину.

— Що не так? Я хотіла, як краще. — Деніс обіймає Ебігейл.

— Все нормально, — цілує дівчину у маківку. — Дякую. 

Не знаю скільки я випила за цей вечір, але коли я пішла покурити, в голові паморочилося. Сіла на якусь лавочку біля ресторану щоб не впасти, і підпалила цигарку. 

— Не проти? — Деніс.

— Сідай, — звільняю йому місце. — Ти кинув палити, хіба ні? 

— Так, кинув… я тут, щоб наглядати за тобою, ти багато випила. 

— Мені не п'ятнадцять, не хвилюйся.

— Сьогодні день смерті твого батька, — дивиться на мене поглядом, що бачить більше, ніби потрібно. — Думаєш, я не знаю чому ти стільки п'єш? 

Від нервів починаю кусати щоку з середини. 

— Ти прийшов читати мені моралі? Якщо так, то краще йди звідси. — випускаю дим йому в обличчя. — Мені не потрібно це.