Глава 14. Сварка

    ♡♡♡

Чому всі люди з минулого, з'являються настільки невчасно? В них якийсь пунктик¹ стосовно цього, чи що? 

— Ні, не пам'ятаю. — впевнено відповідаю. 

— Але ж, це я! Джастін… 

— Мені немає вам чого сказати, — беру Джерома за руку і веду в інший бік. 

— Ти розповідала мені про нього, а йому сказала, що не пам'ятаєш? Вас щось пов'язує? — мені не дуже подобається його тон голосу. 

— Так, пов'язує, — прибираю свою руку від нього. — Смерть Амалі, раптом ти забув. 

Йду в сторону кафе, там нібито, ще є місця. 

— Доброго дня, ви одна? — мене зустрічає адміністратор. 

— Ні, я зі своїм хлопцем, — озираюся, але Джерома немає позаду мене. — Він був тут..

— То ви одна?

— Ні, я ж сказала! 

— Гаразд, ходімо я проведу вас за столик?

— Я можу його забронювати?

— Так, це буде коштувати п'ятдесят євро.

Коли Аннесі став таким дорогим містечком?

— Карткою можна оплатити? 

— Звичайно, — повертає до мене банківський термінал. — Ваша бронь буду діяти до восьмої години.

— Дякую. 

Потрібно знайти Джерома, я не хочу, щоб цей вечір став поганим, це мало бути наше перше побачення. Я спробувала подзвонити, але він не відповів. Через купу людей на вулицях, важко розгледіти хоча б щось. Пощастило, що Джером досить високий, це хоч трохи полегшує пошук. 

Я геть не знаю, де тут що, все змінилося настільки сильно, що я з легкістю заблукаю зараз. 

Ще раз спробувала набрати його номер телефону, відповіді не було, але я почула його мелодію дзвінка поруч. Мелодія долунала з-під мосту, я нахилилася і побачила дві постаті, одна точно належить Джерому, а ось друга не знаю чья. 

— Я не буду цього робити! — про що вони розмовляють?

— А ти думаєш, в тебе є вибір? Ти до кінця життя будеш прислуговувати мені! — здається, це той придурок-брат. 

— Цього я робити не буду! Це проти правил і я можу сильно постраждати! 

— Як мого брата вбивати, то ти герої, а взяти участь у бою різної вагової категорії тобі старшо? — чоловік хапає Джерома за барки, але він ніяк не реагує. — Ти підеш на цей бій і програєш його… тобі ясно?! 

— Ні, — чоловік вдаряє Джерома. 

— Що саме тобі не ясно?

— Все..

Потрібно щось зробити. На підлозі лежить шматок цегли, я підіймаю її і кидаю до низу, вона падає у воду. 

— Що це було? — відходжу подалі, щоб мене не помітили. — Потім поговоримо! 

Чоловік йде геть, а Джером залишається під мостом. Дочекавшись поки машина поїде я спустилася до Джерома, він все ще стояв нерухомо. 

— Ти як? — торкаюся його обличчя. 

— Це ти кинула щось у воду? — киваю і обережно торкаюся його щоки, в яку його вдарив той козел. — Дякую, — обіймає. 

— Ти як? — повторюю запитання, але відчуваю, що тіло Джерома тремтить, він плаче. — Я поруч, не хвилюйся..

Наше побачення у кафе так і не відбулося, ми пішли на пляж, людей тут майже не було. Ми мовчки ходили босоніж по теплому піску, та іноді заходили по щиколотки у воду, так само теплу, як і пісок. 

— Післязавтра, я маю поїхати з ним, — починаю розмову Джером.

— Ти не повинен цього робити! 

— Тоді я опинюся у в'язниці і моє життя буде закінчено. 

— А хіба зараз, це не так? Ти ув'язнений цього психа, він постійно контролює тебе і змушує робити жахливі речі!

— Бет, я справді вдячний тобі за підтримку, але я поїду з ним. — чоловік навіть не дивиться на мене. 

— Добре, тоді давай не будемо продовжувати наші стосунки… я не зможу постійно нервувати через те, що ти можеш померти на тому клятому рингу! 

— Бет, ти не серйозно? 

— Цілком серйозно, Джером. 

Звісно, що я розумію той факт, що цей брат не дозволить Джерому піти просто так, він хоче посадити його, потрібно більш детально вивчити цю тему і який максимальний термін він може отримати. 

— Почекай! — валить мене на пісок. — Давай поговоримо?

— Про що? — я не хочу йти від нього, тим паче коли йому потрібна підтримка. 

— Я востаннє прийму участь, а потім піду.

— Я по твоєму погляду бачу, що ти брешеш. 

— Справді?

— Ні, але цим питанням ти довів, що брешеш мені! 

— Бет.. 

— Відпусти мене, я не в настрої з тобою сваритися! 

— То давай не будемо, — встає і допомагає мені встати. — Я також цього не хочу. 

— Поговоримо, коли я заспокоюся. 

— А до того часу?

— А до того часу, не підходь до мене.

— Але ж..

— Не підходь! 

Можливо я веду себе занадто, але я не вмію інакше. Як тільки я дізнаюся, як можна врятувати його з цієї ситуації, то обов'язково прийду до нього. Додому ми поверталися пішки, моя нога знову почала боліти. 

— Так просто підеш? 

— А що мені потрібно зробити? — повертаюся до нього. 

— Хоча б обіймами мене… будь ласка. — обіймаю. — Дякую. 

Я спробую швидко дізнатися все і допомогти тобі, Джером.

— На добраніч, — відійшла від чоловіка.

— На добраніч, Беті. 

Він стояв і чекав поки я зайду до будинку, а потім і сам пішов до свого. Мені боляче ось так залишати його, але я маю допомогти йому, якщо він не хоче сам нічого робити. 

Я не хочу, щоб в один день його вбили на рингу. 

Заваривши собі чай, я почала шукати будь-яку інформацію, що допоможе у цій справі. Джером не може постійно знаходиться під тиском цього придурка-психопата. 

Джером

Побачення з Беатріс повністю провалене, якщо до розмови на пляжі все було не так погано, то після, це повний провал. Я не можу ось так втратити Бет, але й відмовити Майку не можу. Я вбив його брат і маю понести покарання, але зараз до в'язниці мені ніяк не можна, дідусь тільки пішов на одужання, як дізнається, що я потрапив до в'язниці, знову опиниться у лікарні. Його й так швидка забрала, коли він дізнався, що я вбив когось, я не можу ще раз нашкодити його здоров'ю. 

Зі сніданку залишилися млинці та трохи джему, я доїв їх і пішов у кімнату. Щоб не думати про сварку з Беатріс, мені потрібно заснути, а завтра, я ще раз попрошу вибачення. Проте не знаю, чи допоможуть мої вибачення у цій ситуації.