Глава 13. Доля та кохання життя

    ⁠♡♡♡

— Корабель.

— Ліхтар.

— Риба.

— Нечесно, я вже називала рибу.

— Не пам'ятаю, — обіймає мене. 

Після прийняття водних процедур, ми перемістилися у спальну кімнату Джерома, а зараз граємо у “Слова” і він починає грати нечесно. 

— В тебе пам'ять, як у рибки? 

Моя голова лежить його грудях і я вказівним пальцем вимальовую незрозумілим узори по його пресу. 

— Тоді чому я досі пам'ятаю тебе? 

— Тому що, мене важко забути, любчику, — саркастичним тоном. 

— Це точно. 

Вперше, за останні дні, відчуваю себе так спокійно та комфортно. В даний момент даже говорити нічого не потрібно, нам і так комфортно. Джером міцніше обіймає мене. 

— Ти чого? 

— Просто обіймаю тебе, — піднімаю погляд на нього. — Ти така гарна, Беті.

— Впевнена, що моє волосся виглядає як гніздо якоїсь пташки, а на обличчі дурнуватий рум'янець. 

— Ти гарна, — нахиляється і цілує мене в чоло. — І ти зараз зі мною у ліжку. 

— Подобається?

— Дуже. — хмикаю.

Проте, не можу не погодитися, мені також подобається, що я зараз тут. 

— Джером, підеш зі мною на побачення? 

— Хіба не ти сказала, що не розумієш, що відчуваєш до мене? Я не хочу на тебе тиснути..

— Я й не розумію, проте з цього моменту я вирішила йти за покликом серця, а не мізків. — обіймаю його за талію. 

— І що тобі підказує серце? 

— Що мені потрібно бути поруч з тобою. 

— Яку чудову підказку дає тобі серце, мені подобається. — посміхається. 

— Ще б тобі не подобалося! Закоханий дурник, — кусаю чоловіка за руку, але він навіть не реагує. — Не боляче?

— Боляче.

— Тоді чому нічого не зробив? — сідаю на ліжко і прикриваю тіло ковдрою. 

— Тому що, тобі можна робити зі мною, будь що. 

— От і чудово, — показую язик і надягаю футболку Джерома. — Я з легкістю можу обдурити тебе. 

— Куди ти хочеш піти? — від його погляду моє серце тремтить, ще ніхто не дивився на мене таким закоханим поглядом. 

— Є одне місце, але туди потрібно йти, коли буде на вулиці темно. 

— Що це за місце таке? 

— Завтра дізнаєшся, Джеррі.

— Інтрига?

— Саме так, — сідаю на ліжко і цілую його в щоку. — Ти не хочеш їсти?

— Хочу, а ти? 

— Приготуєш щось? 

— Я не шеф-кухар, але дещо таки вмію. 

Встає з ліжка і одягає шорти.

— Ти розглядаєш мене? 

— Хіба не ти сказав, що мені все можна? 

— Я справді так сказав? 

— Агов!

— Гаразд-гаразд, я дійсно так сказав. — цілує мене і виходить з кімнати. 

Я хвостиком за Джеромом спускаюсь на кухню і сіла за стіл. Чоловік відкриваю холодильник і перевіряє запас продуктів. 

— Ти хочеш пасту з куркою чи тости з яйцями?

— Тости, вони швидко готуються.

Неочікуваний стук у двері змусив мене здригнутися. 

— Ти когось чекаєш? 

— Ні. 

Джером пішов відчиняти двері, я була в одній футболці, тож залишилася сидіти на кухні. 

— … навіщо тобі Беатріс? 

— На вулиці така злива, а вона не вдома, — голос Арона. 

Підводжуся і йду до дверей. 

— Не хвилюйся, вона в порядку.

— А ти звідки знаєш? 

Виглядаю з-за стіни і Арон помічає мене.

— Бет, ти чого тут? — хоче зайти, але Джером зупиняє його. — Агов!

— Ароне, щось сталося? — виходжу до них. 

— Я хвилювався за тебе, ти не відчиняла двері, — його погляд прикутий до моїх ніг, я лише в одній футболці. — Але вочевидь ти тут чудово проводиш час. 

— Твоя правда, — мені не подобається його погляд і тон. 

Я не його дівчина, щоб він говорив зі мною у такому тоні. 

— Арон, ти дізнався, що з Бет все добре, — Джером стає переді мною, — Ще щось? 

— Ні, нічого. Гарного вечора. 

— І тобі, — в унісон відповідаємо.

Як тільки двері зачиняються я опиняюсь притиснутою до них. 

— Хочу попередити, — нахиляється до мене, — Я жахливий ревнивець… ненавиджу коли на мою дівчину дивляться так, як тільки що, він дивився на тебе. 

— Джером Вілер — власник у стосунках? 

— Так, — цілую його. 

— Почекай, то я тепер твоя дівчина?

— Не хочеш? — крутить між пальцями моє волосся. 

— Ти не пропонував мені стати твоєю дівчиною. 

— Беатріс Шавальє, ти станеш моєю єдиною і коханою дівчиною? 

— Я подумаю. — розгублений погляд Джерома потрібно була бачити в цей момент. — Та жартую я! Звичайно, що я хочу стати твоєю дівчиною. — знову цілую його. 

Ми повернулися до кухні і Джером почав готувати тости, я ж була глядачем, що морально підтримував чоловіка у цій справі. 

— Сказав, що не шеф-кухар, а що я бачу? Ці тости, це витвір мистецтва, Джеррі! 

— Взагалі-то, ти перша, кому я готую їсти. 

— Навіть сестрі не готував? — махає головою.

— Жодного разу. 

— Тоді, я маю об'єктно оцінити, цю страву?

— Саме так, — віддає одну тарілку мені і ми сідаємо нарешті за стіл. — Смачного. 

— Тобі також. 

Ця страва виявилася смачною, що зовні, що зсередини. Моя оцінка десять з десяти цій страві, сподіваюся Джером, ще колись приготує такі тости для мене. 

На дворі вже було темно коли ми повечеряли і закінчили дивитися фільм, що йшов по телевізору.

— Час мені йти додому, — встаю з дивану. 

— Воу, почекай! — зупиняє мене. — Ти не залишишся?

— А ти дозволиш мені?

— Звісно, що так! Що за питання? 

— А раптом ти не любиш, коли хтось залишається в тебе на ніч. 

— Але ти не хтось, Беті. — його слова змушують мене посміхатися. 

Неочікувано, що Джером може бути таким милим. 

— Тоді я пішла спати у твоє ліжко, — позіхаю.

— Я приберу і піду до тебе. 

—  Чекатиму, — підморгую хлопцю. 

Сьогодні я спатиму на зручному, м'якому ліжку, а не на твердому, маленькому дивані, та ще й з красунчиком Джеромом. Ідеально, хіба ні? 

Чоловік прийшов десь через десять хвилин після мене і ми майже одразу заснули. День видався фізично складним, та й емоційно також.