Глава 10. У мене немає дівчини

   ♡♡♡

Моє прибуття на станцію Аннесі, мало бути о дев'ятнадцятій двадцять, але через якусь проблему на коліях ми затрималися на цілих дві години. О пів на десяту вечора я вже стояла на вокзалі Аннесі. Мене хотів зустріти Арон, але через те, що затримали потяг, він вже поїхав на чергування. Йти двадцять хвилин, не так довго, тож це не велика проблема. Ходити корисно. 

— ..завтра на сьому ранку, — з магазину, що поруч з вокзалом вийшов ніхто інший, як Джером,  — Я пам'ятаю, не хвилюйся.

— До завтра, — за ним вийшла жінка середнього зросту з палицею, на яку спиралася. Джером махнув рукою на прощання і пішов в ту саму сторону, що і я. 

Він помітив мене, але нічого не сказав. Також уникає мене? Спочатку чоловік йшов досить швидко, проте з кожною хвилиною ставав повільніше і в результаті ми вже йшли на одному рівні.

— Куди їздила? — починає розмову.

— Я маю тобі доповідати? 

— До свого хлопця? — ігнорує моя запитання, ніби воно геть не важливе.

— І до нього також, — не своїм голосом відповідаю і сама ж дивуюся. 

— Зрозуміло. — Джеррі ховає долоні у кишені шортів. — Як давно ви з ним разом? 

— Що з тобою? — зупиняюся. — Навіщо питаєш про мого хлопця? 

Джером також зупиняється.

— Просто цікаво. Твій хлопець якась знаменитість, що ти не хочеш розповідати?

— Я не хочу обговорювати його з тобою, зрозуміло? — мовчки киває і йде далі. — Придурок. 

— Твій хлопець, — повертається до мене. — Чи я? 

— Ви обидва, — проходжу повз нього і спеціально зачіпаю плечем. 

— Тоді навіщо зустрічаєшся з ним? 

— А ти навіщо цілуєш мене, а потім ведеш до свого будинку іншу дівчину? — прискорюю ходу. 

— То ти уникаєш мене через поцілунок, чи через дівчину? 

— Я не уникаю тебе.. ауч! 

Через свою неуважність я за щось зачепилась і впала на асфальт. Мої колінки відразу стали червоні, а долоні почали кровоточить, я досить сильно здерла їх.

— Бет, ти як? — Джером допоміг мені підвестися. — Сильно болить?

— Трохи.

— І ти плачеш через те, що трохи болить? — я й не відчула, що почала плакати. 

— Воно сильно болить, — хочу витирати сльози, але Джеррі зупиняє мене. — Що таке?

— В тебе брудні руки, можеш занести інфекцію.. можна я витру? — киваю. — І навіщо тікала? 

— Я просто поспішала додому, — відповідаю схлипуючи. 

— Зрозуміло. 

Знову йому зрозуміло, а от мені нічого не зрозуміло. 

До будинку мені ніс Джером на спині, через те, що мені боляче було наступати на ліву ногу, як сказав Джеррі, в мене може бути вивих. Цього мені ще бракувало для повного щастя.

— Мої ключі у рюкзаку.

— Ми підемо до мого будинку.

— Я не хочу. — чому в мою голову відразу лізуть непристойні думки? 

— Беатріс, в тебе точно немає спеціальних пластирів та еластичного бинта, а в мене є.

— Часто ними користуєшся?

— У боксерів багато травм. 

— Тоді навіщо ти став боксером? 

— Щоб захищати тих, хто важливий для мене. — ще прозвучало досить пафосно, як цитата з фільму. 

— Зрозуміло. 

Джером посадив мене на крісло у будинку і сам пішов на другий поверх. Пусті пляшки з-під пива, досі стояли в кутку його кухні, здається їх стало більше. Будинок Джеррі був трохи іншого планування, але вся мебель була схожа з моєю. Я навіть не пам'ятаю, хто був нашими сусідами у ті часи. 

— Це твій будинок чи орендуєш? — питаю, коли чоловік повертається на перший поверх.

— Чому питаєш? 

— Не можу згадати, хто раніше тут жив. 

— Не знаю, я купив цей будинок через ріелтора, — кладе мою ногу собі на коліно. — Власника я ніколи не бачив.

Почав оглядати мою ногу і тиснути великим пальцем.

— Ауч, — зойкаю.

— Тут боляче? — киваю. — В тебе немає вивиху, просто легке розтяжіння. 

— Ти впевнений? — піднімає на мене погляд. 

— Можу відвезти у лікарню, якщо не довіряєш. 

— Не потрібно. 

— Тоді, тобі краще міцніше схопитися за крісло, буде боляче. 

— Сильно?

— Так, дуже.

Вирівнює мою ступню і я відчуваю жахливу біль, аж в очах потемніло.

— Головне не втрачати свідомість, це швидко закінчиться. 

Вся ця маніпуляція зайняла меньше хвилина, але мені здалося, що пройшло всі десять. 

— Бачиш мене? — клацає пальцями перед обличчям. — Бет..

— Бачу, але мутно.. 

— Все гаразд, зараз мине біль.

Мені дійсно стало легше за хвилину чи дві, я тримала Джерома за руку, а коли відпустила, то помітила п'ять слідів від моїх нігтів.

— Тобі не боляче? — обережно провела рукою по слідах. — Потрібно було прибрати мою руку! 

— Все гаразд. 

Чому він такий добрий зі мною? А ще, цей його погляд.. такий ніжний та сповнений турботи.

— Допоможеш мені дійти до будинку? … Будь ласка.

— Гаразд. — з легкістю піднімає мене на руки. 

— Дійти, а не донести мене. 

— Мені так більше подобається.

— А твоїй дівчини навряд чи, — ми вже вийшли на вулицю і Джеррі посадив мене на крісло там. 

Дістав телефон, набрав чийсь номер та увімкнув гучний зв'язок.

— Що ти робиш? 

— Так, Джер. — жінка відповідає на дзвінок.

— Лінда, я люблю тебе, — округлюю очі від здивування. 

— Фуу! Джеремі, ти хочеш, щоб я побила тебе?! За двадцять п'ять років, жодного разу не казав такого мені! 

— А хіба брат не може сказати сестрі, що любить її? 

— Нормальний брат може, але точно не ти, придурку! — чоловік не зводить з мене погляду. — Не дзвони до мене більше!

— Бувай, сестричко. 

Виклик завершується і я навіть не знаю, що сказати. Я ж дійсно тоді подумала, що вона може бути його сестрою, навіщо тоді зараз почала цей цирк?

— В мене немає дівчини, Бет.

— А в мене є хлопець, — стискаю щелепу. — Я сама дійду. 

— Ні, — знову піднімає на руки. — Сподіваюся твій хлопець не буде проти. — його голос стає холодний, чоловік не дивиться на мене.