Глава 9. Ми тепер друзі?

♡⁠♡♡

Я повернулася сюди раніше, ніж очікувала, навіть без плану помсти та сил для боротьби з Сільвією.

— Бет? — помічаю Деніса. 

По дорозі у Париж я набрала Деніса. Мені потрібен хоча б хтось тут, навіть якщо цей хтось, мій колишній, що зрадив мені. 

— Привіт, — ми стоїмо в трьох кроках один від одного. — Дякую, що приїхав.

— Я б не зміг тобі відмовити, Бет. — робить крок назустріч, — Ти зараз у жахливому становищі.

— Дякую, що нагадав, — проходжу повз нього. — Де твоя машина?

— Біля виходу. 

— Чи можу я сісти за кермо?

— Звісно, — віддав мені ключі. — Сподіваюся ми сьогодні залишимося живі?

— Я точно залишуся, а ось ти не знаю.

— Бет, це не смішно! 

Деніс не сказав ні слова за всю поїздку. Навіть дивно, він любить поговорити. 

— Беатріс, мені шкода, що я вчинив так з тобою. — знімаю пасок безпеки. — Я не буду виправдовуватися, ти не повіриш жодному моєму слову. 

— Твоя правда, — не повірю. Я здивована, що ти вибачився. 

— Чому? 

— Ти жодного разу не визнавав той факт, що ти винен у чомусь. 

— Нещодавно мені сказали, що я гірший за лайно, спочатку я не зрозумів і навіть образився, але думаючи про це зараз, я можу точно сказати, що я дійсно гірше за лайно. 

— Хто таке сказав? 

— Моя мама, — не очікувала я такої відповіді. — Я вирішив змінитися і тому зараз вибачаюсь перед тобою. Тобі не пощастило, що твоїм хлопцем став я. 

— Деніс, достатньо того, що ти зміг усвідомити проблему, тож я не буду жалкувати про час проведений з тобою.

— Дякую. 

Деніс пообіцяв завтра заїхати за мною, щоб підвезти до відділку, а потім допомогти в разі чого. Ніколи не думала, що залишуся у гарних стосунках з колишнім, проте, це великий плюс. Деніс єдиний, хто зараз на моїй стороні. 

Ліжко у номері було настільки м'яке та зручне, — на відміну від дивану у батьківському будинку, —  що я майже відразу заснула. 

Зранку чоловік як і обіцяв, чекав мене унизу, він був одягнений не так, як завжди.

— Чого це ти вирядився? — оглядаю його з ніг до голови.

— Забула, що я взагалі-то адвокат? 

— Забула.

— Буду твоїм адвокатом у цій справі, — гордо поправляє краватку. — Можеш не дякувати.

— Якщо так просиш, то не буду. 

Деніс відчиняє мені передні двері авто і я сідаю. 

— Як довго їхати до відділку? — питаю, коли чоловік сідає за кермо.

— Якщо вірити навігатору, то тридцять дві хвилини. 

— Тоді, я ще трохи посплю. — нічого не відповідає і ми рушаємо з місця. 

Деніс розбудив мене за п'ять хвилин до прибуття. Краще б я не спала, тепер болить голова і праве плече. 

— Нервуєш? — дивиться на мене.

— Ні, я нічого не зробила, то чому маю нервувати? 

— Оце вже схоже на ту Беатріс, що я знаю. 

Рушаємо в сторону будівлі, на якій великими літерами написано «Поліція». 

Атмосфера всередині дуже гнітюча та сіра, про запах я мовчу. 

— Доброго дня, — Деніс вітається з кимось, — Я адвокат Беатріс Шавальє, її чекають на допит, куди нам пройти? 

Неочікувано. Я ніколи не бачила Деніса за роботою, оскільки ми працювали у різних напрямках, але мушу визнати, він виглядає досить круто. 

— Двісті п'ятий кабінет, — навіть не вітаючись відповідає той чоловік. 

— Грубіян, — коментую я, коли ми відходимо. 

— З поліцейських ніхто не любить адвокатів, це норма тут. 

Ми зупиняємося перед кабінетом. 

— Сільвія тут буде? — питаю те, що хвилює мене найбільше.

— Так, оскільки вона подавала заяву. — не хочу її бачити, але вибору немає. 

Деніс стучить у двері і після відчиняє їх. Ми заходимо.

— Доброго дня, я Деніс Барт, адвокат міс Шавальє, — віддає свою візитівку поліцейському. 

— Доброго дня, сідайте. — не дуже привітливо мовить чоловік, та й на вигляд він не надто привітливий. — Мене звати Антуан Валері, можете назвати просто комісар Валері. 

— Можете починати допит, — Деніс вже відкрив свій блокнот та дістав ручку. 

— Міс Шавальє, навіщо вам адвокат, якщо ви запевняєте нас, що не винні? 

— Питання не стосується справи, — відповідає за мене Деніс. 

— Що ж, гаразд, — тепер він відкриває свій блокнот. — Міс Шавальє, чи погрожували ви сину Сільвії Арно, — Клінтону Арно?

— Ні, я йому не погрожувала, — відповідаю спокійно

 — Тоді, як пояснити відео, де ви штовхаєте його? 

— Яке саме відео? — питає Деніс, але я чудово розумію, про яке відео йде мова. Чоловік вмикає нам відео. 

— Комісаре Валері, а ви бачили повний запис за той день?

— Ні.

— Я штовхнула його лише тому що, він вдарив мене! — Деніс кидає на мене суворий погляд, він знає про мої спалахи агресії.

— Дванадцятирічна дитина вдарила вас? 

— Так і досить сильно! — навряд чи Сільвія покаже повний запис за той день, наші камери пишуть звук. 

— Що ж, гаразд, — записує щось у блокнот. — Де ви були дванадцятого червня о десятій годині ранку? 

— В Аннесі, — бачу здивування на його обличчі. — Я вже тиждень живу у старому батьківському будинку.

Двері до кабінету відчиняються і вривається Сільвія, вигляд вона має ще гірший, ніж завжди. 

— Пані Арно, ви не маєте права сюди заходити без стуку! — комісар підводиться зі стільця. 

— Навіщо ти хотіла вбити мого сина? — Антуан встигає перехопити жінку перш, ніж вона накинеться на мене. — Це все через те, що твій батько залишив все мені? Ти хочеш так помститися нам? 

— Виведіть її! — поліціянти забирають Сільвію з кабінету. — А вона мені здалася досить адекватною, — майже пошепки мовить комісар. 

— Вона ніколи не була адекватною, — посміхаюся, чоловіку стає ніяково через те, що я почула його слова. 

— Продовжимо допит, — сідає назад. — Ви стверджуєте, що перебуваєте в Аннесі вже тиждень, вірно?