Глава 8. Поцілунок

Ранок в мене почався о дванадцятій годині дня. Це перший раз я так довго сплю тут, думаю, це через кількість випитого алкоголю вчора. Після того як Джером пішов додому, я ще сиділа перед телевізором, дивилася фільм і пила вино. О котрій я лягла спати — не пам'ятаю.

Прибравши пусті пляшки та крихти з-під пирога я налила собі прохолодної бульбашкової води і попрямувала на вулицю з пледом у руках. Оскільки стілець зламався, то я сяду на плед, я могла б і на траву, але я трішки боюся комах. 

Вийшовши на вулицю побачила, що мене чекав неочікуваний сюрприз у вигляді новенького стільця та приклеєної записки на ньому. 

“Замість зламаного стільця :)”

Навіть смайлик додав. Що це з ним? Не дуже схоже на грізного Джерома, проте це мило. Мені не доведеться йти на другий поверх за стільцем. Знімаю записку і сідаю. Потрібно подякувати йому за такий щедрий та потрібний подарунок. 

Взагалі не розумію чому раптом розповіла йому про Амалі, але якщо сказати чесно, то я відчуваю якесь полегшення після нашої розмови. Найголовніше те, що Джером не дивився на мене з жалістю, він не жалів мене, він розумів. Бульбашкова вода врятувала мене від похмілля, я повільно сьорбала її поки сиділа на вулиці. Сьогодні немає сонця, все небо затянуто сірими хмарами, ймовірно буде дощ. Випивши склянку води я пішла до будинку Джерома. Постукала в двері, але відповіді не було. 

— Джером, ти вдома? — ще раз постукала, проте результату, це так само не дало. Напевно його немає вдома. 

Джером постійно всім допомагає, можливо й зараз займається цим. Пізніше підійду. 

Повернувшись до будинку я лягла на диван. Якщо не знайду собі тут роботи, то точно зійду з глузду. Цілими днями нічого не робити, це не для мене, мені потрібно займатися хоча б чимось. Діставши мобільний я нарешті вирішила прочитати повідомлення від Деніса. 

“Люба, хіба не бачиш, що це монтаж?” 

“Не довіряй нікому, це наклеп”

“Ти чому не відповідаєш на повідомлення?” 

“Я хвилююся за тебе” 

“Беатріс, це вже не смішно! Я приїхав до твого будинку, а там написано, що він проданий. Ти де?” 

“Бет, ти в порядку?” 

Іронічно, що він єдиний, хто спитав чи в порядку я. Зраджував мені, але робить вигляд, що не винний. Деніс завжди був таким, він ніколи не вмів брати відповідальність за свої вчинки, постійно перекладав вину на когось іншого. І його зрада, це лише монтаж та наклеп. Я не здивована. 

Чи варто мені щось відповідати йому? Мить чи дві я просто дивилася на букви клавіатури і міркувала над цим питанням. Ні, не буду відповідати, оскільки навіть не знаю, що написати. Відкладаю телефон на стіл і хочу увімкнути телевізор, але чую звук мотору автомобіля, я знаю цей звук, він належить тому дорогому авто Koenigsegg Jesko. Піднімаюся з дивану і зупиняюся біля вікна. Невже Джером знову приймав участь у нелегальних боях? Обережно виглядаю з вікна, щоб мене не помітили. На вулиці вже йде дощ, а я навіть не почула коли він почався. З автомобіля виходить якийсь чоловік і намагається підпалити цигарку, але йому це не вдається через дощ, що почав періщити сильніше. Чоловік двічі стукає рукою по криші автомобіля і задні двері відчиняються, з них виходить Джером. Він накидає капюшон і підходить до чоловіка, вони ще деякий час стоять і говорять, після чого авто їде геть. Що це за чоловік і чому Джером погоджується на нелегальні бої? Потрібно подякувати за стілець, це гарний привід завітати до нього в гості і перевірити його стан. Хапаю стару парасольку і йду на двір. 

Виходжу і бачу те, що ніяк не очікувала побачити, —  четверо людей гамселять одного і цей один Джером. Звідки вони тут взялися? Що до біса відбувається? 

— Так, четверо людей напали на одного, — прикладаю телефон до вуха імітуючи виклик. — Адресу зможете відслідкувати? — вони зупиняються і дивляться на мене. — П'ять хвилин і ви приїдете? Чекаю..так вони досі тут.

— Ти ще хто така? — Джером лежить на землі і не рухається, а ця шайка йде до мене.

— Його сусідка, а ви хто? — зачиняю парасольку, в разі чого, буду нею оборонятися. Недаремно ж я ходила на фехтування три роки. 

— Навіщо лізеш не в свою справу, сусідка? — виділяє останнє слово. 

— Хобі в мене таке, — міцніше стискаю парасольку. — Поліція прибуде за три хвилини, почекаємо? 

— Не сьогодні, кралю, — вони розвертаються і йдуть до чорного фургона, з номерним знаком AS 453- JK. 

Як тільки він від'їжджає я підходжу до Джеррі. 

— Ти як? — чоловік лежить з відкритими очима і дивиться на небо, його одяг весь мокрий, мій думаю не краще. 

— Навіщо допомогла мені? Хіба я просив про це? 

— Що? — відкриваю парасольку. — То мені потрібно було дозволити їм побити тебе до півсмерті? 

— Не думаєш, що я міг це заслужити? — тепер його погляд спрямований на мене. 

— Я зрозуміла тебе, — ставлю парасольку на землю і закриваю його обличчя від дощу. — Більше навіть не подивлюся в твою сторону, навіть якщо ти будеш лежати з пробитим черепом на підлозі! 

Я хотіла як краще зробити, але я знову у чомусь винна? Краще нікому, ніколи не буду допомагати. Я так втомилася від того, що всім заважаю, можливо мені варто поїхати кудись на край світу? 

Мій одяг весь мокрий, неприємне відчуття. Потрібно змінити його, інакше захворію. 

Зайшовши до будинку я відчула приємне тепло, вперше рада, що у цьому будинку так спекотно. Я хотіла закрити двері, але щось мені не дало цього зробити, я поглянула, що саме, і це виявилася нога Джерома. 

— Забери ногу.. Джером! 

З легкістю відчиняє двері і заходить до мого будинку, проте нічого не каже. Його старі рани, ще не встигли зажити, а вже нові отримав. 

— І що ти в біса робиш? 

— Не знаю, — підходить до мене і цілує. Це настільки неочікувано, що я просто стояла і не розуміла, що відбувається, але на поцілунок відповіла. Я відчувала металевий присмак крові, губа Джерома була розбита. Не знаю, що відбувається, але мені це подобається, давно я не відчувала таких емоції від поцілунку. Проте, якби мені це не подобалося, не можна продовжувати. Відходжу від Джерома і витираю губи, він дивиться розгублено.