Глава 7. Амалі

— Він тобі цього не розповів? Джером..

— Досить, — перериваю його на пів слові. — Я не збираюся ставати збирачем пліток, тож навіть не думай мені щось подібне розповідати. 

Арон не очікував такої реакції, він стояв шокований. 

— Але це не плітки.

— Мені байдуже. Якщо мені буде потрібно, це знати, то Джером сам мені розповість, — схрещую руки на грудях. — Я не маю права знати його таємницю, доки він сам цього не захоче. 

— Неочікувано, Бет. Ти живеш з ним по сусідству і не боїшся?

— А чому я маю його боятися? — Арон нічого не відповів. — Я справді не хотіла тебе образити. 

— Ти не образила, я просто не очікував такого. 

— Мене чекає Джером, тож я піду. 

— Вибач, якщо образив тебе вчора, але в мене справді не було таких думок на думці, я просто хотів з тобою повечеряти, Бет. — я мовчала. — Якщо зустрінемося випадково, то вип'ємо кави?

— Можливо. — чомусь Арон не викликає у мене довіри.  

Я повернулася до Джерома, він клацав щось у своєму телефоні. 

— Ходімо? — дивиться на мене.

— Поговорили? — киваю. — Все гаразд?

— Так. 

— Тоді ходімо, — розвертається і йде вперед. 

Ми дійшли до автомобіля.

— А як же обід?

— Давай наступного разу? В мене, ще є деякі плани на сьогодні, — я хотіла поїсти разом з ним. 

— Звісно, коли захочеш, тоді і пообідаємо. — ми сіли в салон автомобіля. 

По дорозі додому я попросила номер телефону Джерома, на всяк випадок. Ніколи не знаєш, що може статися. Чоловік підвіз мене додому і сам поїхав кудись, можливо повернути автомобіль власнику. Я хотіла сісти на стілець і трохи відпочити, але згадала, що зранку зламала його, тепер потрібно йти на другий поверх будинку. 

Опинившись у будинку я лягала на диван-ліжко і перевірила месенджер, там були повідомлення лише від Деніса. Після смерті батька, жоден з моїх друзів чи знайомих, не написав мені, не спитав, як я себе почуваю. Чому так? Я завжди всім допомогла, цікавилася їх життям, а вони що? Хоча б могли написати два речення, але вони й цього не зробили. Хочу випити. Мені потрібно випити, щоб не думати ні про що. 

Піднімаюся з дивана і йду в сторону виходу. Як дійти до магазину я приблизно пам'ятаю, сподіваюся не заблукаю. 

Погода стояла дуже спекотна, повітря було гаряче та сухе, я ледве дихала. Вийти з будинку без пляшки води, було великою помилкою. Пощастило, що я дійсно пам'ятаю дорогу і за двадцять хвилин я була в магазині і обирала, що мені випити. В результаті я обрала: три пляшки темного пива, пляшку вина та пляшку віскі. Ненавиджу міцні напої, після них болить голова на ранок, але сьогодні я хочу напитися до нестями. Біля каси я взяла пляшку газованої води, щоб пити по дорозі додому. 

Коли я повернулася Джерома досі не було, або він просто сидить у будинку. В таку спеку не дуже хочеться сидіти на вулиці. В моєму будинку температура не менше, ніж на вулиці, оскільки кондиціонера або вентилятора у мене немає і це досить велика проблема. Варто було подивитися якийсь вентилятор у центрі, але після зустрічі з Ароном я забула про все. Можливо він каже правду стосовно вчорашнього вечора, але я цього не дізнаюся точно, можу відштовхуватися лише від своєї інтуїції. 

Діставши пиріг я порізала його на шматки і сіла перед телевізором. Здивована, що він досі працює. Робити тут нічого, тож телевізор, це спасіння. 

Я сиділа, пила пиво і дивилася якийсь нудний фільм. У Парижі я б зараз була на роботі і навіть не думала про алкоголь. Чому моє життя стало таким? 

Допивши третю пляшку пива я лягла на диван і заплющила очі, від алкоголю та нудного фільму мене почало хилити на сон. 

— Да чорт, як можна не зрозуміти, що вбивця, це двірник? — коментую фільм перш, ніж поринаю у сон. 

Палюче сонце світить прямо в очі, я примружую їх. Холодний вітерець розвиває моє волосся і я прискорюю швидкість. Велосипед вправно оминає всі ями, доки я не заплющую очі від різкої болі в нозі і велосипед натрапляє на маленьку яму. 

— Бет, ти здуріла? — тоненький голос Амалі звучить ще жалібніше, ніж зазвичай.

— Вибач, ти ціла? — встаю з землі і допомагаю підвестися сестрі. 

— Начебто так.

Оглядаю її крихітні руки та ноги, крові ніде немає, це вже добре. 

— Не кажи мамі з татом, що сьогодні сталося, добре? 

— В тебе знову заболіла нога? — Амалі досить розумна дитина, як для чотирьох років. — Хіба не краще сказати батькам про це? 

— Амі, це процес реабілітації, нічого страшного тут немає, — підіймаю велосипед. — Я правда в порядку, не варто турбувати батьків. 

— Бет, я хвилююся за тебе, — вона дивиться поглядом що я більш за все ненавиджу. Вона жаліє мене.

— Годі, я ж сказала, що в порядку! 

На велосипед ми так і не сіли, додому йшли пішки. 

Сильний стукіт у двері перервав мій сон. Чому всі приходять не вчасно? Повільною ходою підходжу до дверей і відчиняю їх. 

— Не хочеш випити? — на порозі стоїть Джером і виглядає він не надто добре. 

— Якраз це й робила, — запускаю його у будинок. — Але спека, пиво й нудний фільм трохи вибили мене з реальності.

— Воно й помітно, — він дивиться на моє обличчя, — В тебе слина навколо рота. 

Поспіхом витираю все.

— Зроби вигляд, що ти нічого не бачив, — вмикаю світло і заходжу до ванної кімнати. 

— Я можу сісти на диван?

— Так. 

Впевнена, що він вже сів, спитав лише з ввічливості. У відображенні я помітила засохлі слюні навколо рота та геть заплутане волосся. Дякую, що прийшов Джером, а не мій колишній. Хоча навряд чи Деніс знає про це місце. Я досі не прочитала його повідомлення.

Коли я вийшла з ванної кімнати, Джером вже їв якісь снеки. 

— Ти знову побився? — сідаю поруч з ним. 

— Як здогадалася? 

— В тебе знову збиті кісточки на руках, та кров на шиї, — чоловік поглянув на свої руки. — Ти погано змив докази. 

— Не цікаво з ким я побився і чому?