Глава 6. Телефон

Йти додому пішки з іншого кінця міста виявилося дуже складно, мої ноги гуділи коли я сіла на свій стілець під будинком. 

— Як я втомилася, — пошепки до себе.

Дістала пачку цигарок, але вона виявилася порожньою.

— Чорт, — викинула на подвір'я пачку. 

Заплющила очі і спробувала заспокоїтися, я відчуваю як від мене тхне алкоголем. 

— Як провела вечір? — відкриваю очі і помічаю Джерома, що сидить на своєму кріслі. 

— У тебе є цигарки? — підводжуся зі стільця і йду до нього. — Я можу зайти на твою територію? — освітлення немає, лише місячне сяйво, але я чудово бачу чоловіка. 

— Ти вже почала йти, тож заходь. 

У голові трохи паморочиться від випитої кількість алкоголю. Джером підводиться з крісла.

— Сідай, ти ледь на ногах стоїш, — посміхаюся.

— Ти такий джентльмен, — сідаю в крісло і розумію, що тут зручніше, ніж я очікувала. 

Джерем дає мені цигарку і підпалює її, я затягуюся і повільно випускаю дим. 

— То як ти провела вечір? — підкурює і собі цигарку. 

— Поїла я смачно.. проте на алкоголь витратила більше ніж на їжу, — починаю сміятися.

— Ти платила за вечерю? 

— Так вийшло.. це можна назвати випадковістю.

— Не хочеш розповісти? — дивлюся на нього.

— Ми помирилися, але це не означає, що ми з тобою друзі, Джеррі. 

— А з Ароном ви хто один одному? — досить грубо звучить це запитання.

— Це не має тебе хвилювати, — різко встаю і втрачаю рівновагу. За мить відчуваю холодні руки Джерома на своїй талії, він спіймав мене. 

— Дякую, я б впала, — викидаю недопалок. — Я забагато випила, мені краще піти додому, — намагаюся відійти від чоловіка.

— Не пручайся, — я не встигаю зрозуміти, як вже опиняюся на руках у Джерома. — Де твої ключі? 

— Залишилися на стільці, — жодного разу у житті мене чоловіки не носили на руках, звісно окрім тата.  

Чоловік досить вправно справляється з відкриттям дверей, навіть тримаючи мене на руках. Цікаво, скільки кілограмів він може підняти? 

— В тебе є щось від похмілля? — садить мене на диван.

— Так, щось має бути.

— Тоді я пішов, — киваю. — Добраніч, Беатріс.

— І тобі гарних снів, Джеррі. 

Чоловік зникає за дверима мого будинку і я відчуваю, що дуже хочу спати. Цей вечір забрав в мене багато сил.

Спогади про вечір 

Нам принесли їжу, це був якийсь суп з морепродуктами. Арон замовив, ще пляшку вина.

— Ти розбираєшся у винах? 

— Трохи. Моя мама навчила мене коли я вступив у коледж. 

— Я геть нічого не тямлю в них.

Арон замовив пляшку, а не по одному келиху, він точно не планує сьогодні повертатися додому. Хоча можливо тут є таксі і ми поїдемо на ньому. 

— Ваше вино, — офіціант відкоркував пляшку і поставив на стіл. — Приємного вечора.

— Дякую, — відповідаю я, перш ніж він піде геть. 

Я намагалася не пити багато, оскільки мені цікаво, чим завершиться цей вечір, але це було важко, Арон постійно доливав мені вино. Проте, коли пляшка була порожня, я була тверезіше від нього. 

— Ти вже п'яний, як ти зібрався їхати додому? 

— А ти не хочеш залишитися тут на ніч? — стискаю кулаки. 

От придурок, все ж таки хотів напоїти мене і переспати. Я справді не вмію розбиратися в людях. 

— А ти хочеш? 

— Звісно, — його очі червоні. 

— Тоді давай вип'ємо ще? 

— Гаразд. 

Я замовила таку саму пляшку вина. В цей раз наливала я, і собі я рідше наливала, ніж йому. Арон цього навіть не помітив.

— Ти така гарна, Бет… чому приїхала сюди? 

— А хіба гарні люди не можуть жити в Аннесі? — я вже більш-менш твереза. 

— Можуть, але.. 

— Що? — Арон не зміг закінчити речення, він заснув на столі. — Вочевидь нічого. 

Встаю з-за столу і йду до офіціанта. 

— Можна будь ласка рахунок за п'ятий столик? 

— Так, можете сплатити на касі, — вказує напрямок. 

Платити я не планувала, але виходу немає. Добре, що гроші взяла. 

— З вас двісті п'ятдесят євро. 

У голові прозвучало запитання: — Скільки?

— Так, карткою, — але сказала я це. 

Ми з'їли лише два супа та випили дві пляшки вина, за що така сума?

Раніше я навіть не подумала б, що це багато. 

— А я можу замовити номер у цьому готелі?

— Підійдіть до стійки реєстрації, вони вам допоможуть.

— Дякую.

Я зробила так, як сказала жінка.

— Добрий вечір, я хотіла б зняти номер на ніч.

— На жаль, вільних номерів немає. 

— Справді, — тоді як Арон хотів залишитися тут на ніч? 

— А ви можете подивитися, чи немає бронювання на ім'я Арон Кордьє? 

— Зачекайте, — вона натискає клавіші на клавіатурі, — Так, є.. і він вже сплачений. 

— Тоді я можу отримати ключі?

— Ключі вже на руках у того, хто бронював номер.

— Дякую, за допомогу. 

Я б ніколи не подумала, що Арон дійсно здатний на таке. Він не виглядає, як такий тип чоловіків. 

Наступні двадцять хвилин були справжньою каторгою для мене. Мені довелося тягнути Арона до номера. Ключі я знайшла в його лівій кишені піджака. 

— Сподіваюся ми більше не зустрінемося, — промовляю перед тим, як покинути номер. 

На вулиці я дізналася, що таксі є, але вона не їде до житлової частини міста, лише у зоні для туристів, тому доведеться йти пішки.

Теперішній час

Вчора заснула з думкою про те, що завтра потрібно поїхати купити новий телефон. А прокинулася з думкою, що мені варто попросити допомоги у Джерома. Я сама точно не впораюся з цією задачею. 

Цигарок в мене не було, тож я просто вийшла на двір, аби випити чаю і зловити Джерома, та попросити, про допомогу. Але чоловіка не було, невже ще спить? Повільно сьорбаючи чай я поглядала на двері його будинку. 

— Не мене чекаєш? — від переляку я випустила горнятко з чаєм, а через те, що я різко відсунула стілець назад він зламався і я впала на підлогу. — Бет! 

Джером допоміг мені встати і оглянув, чи не отримала я поранення.