Глава 3. Відплата за послугу

Дорога назад до будинку в мене зайняла більше години, оскільки я постійно звертала не в той провулок, або йшла не тією дорогою. Так, з орієнтацією на місцевості в мене все погано. У Парижі я постійно користувалася Гугл-мапами.

Впавши без сил на диван я згадала, що в мене немає електрики, потрібно ще це вирішити. Ця халупа вже починає дратувати мене і всі місцеві люди, що з підозрою дивляться на мене, — також дратують. 

Мій мобільний розривалася від дзвінків, це був Деніс.

— Да ти вже задовбав мене! — вийшовши на вулицю я роздратовано кинула телефон на асфальт, він розлетівся на декілька частин.

— Дякую, що це був не я, — повертаю голову на вже знайомий мені голос. 

— Наступним можеш бути ти. 

Нічого не відповівши він відходить і сідає на своє крісло під будинком. Зібравши залишки мобільного, я підходжу до подвір'я цього дивака. 

— Слухай, ти не знаєш куди мені йти з приводу електрики? 

— До мене, — підводиться з пошарпаного крісла, — Я місцевий електрик. 

— Тоді допоможеш? — підходить до мене.

— Ти дещо забула.

— Допоможеш мені будь ласка? — схрещую руки на грудях.

— Це також, але я хотів більш детально почути про твою проблему. 

— Проблема в тому, що електрика відсутня у всьому будинку, — більш-менш спокійно відповідаю. 

— Зачекай, — чоловік знову зник за дверима свого будинку. 

Його подвір'я, на відміну від мого, виглядає доглянутим, навіть є кущі роз. 

Джером вийшов з інструментами.

— Ходімо, покажеш мені свій лічильник. 

— Він на задньому дворі, — вказую рукою напрямок. 

Він щось оглядав, світив ліхтариком, натискав якісь кнопки.

— Піди перевір, якщо немає досі, то тоді доведеться викликати Жульєна. 

Обійшовши будинок я зайшла всередині і натиснула на вимикач, нічого не відбулося. 

— Викликай Жульєна, — повертаюся назад. 

— А ти точно все перевірила? — підіймаю брова на знак німого запитання. — Можливо в тебе перегорілі лампочки?

— Я не знаю, йди сам перевір! 

— На місцевості не орієнтуєшся, елементарні речі не знаєш як перевіряти..  ти тільки агресію добре вмієш проявляти?

— Не дратуй мене, — казати таке чоловіку, що має біцепс в рази більший за твій, трохи ризиковано, але мені втрачати нема чого. 

— Нагадай своє ім'я? 

— Не хочу. — хмикає. — І що це означає? 

— Нічого, — ми заходимо до будинку.

Джером вмикає ліхтарик на телефоні і світить на люстру. 

— В тебе стілець є? 

— Не впевнена, що він витримає твою вагу, — дивлюся на стілець, що ось-ось і розвалиться.

— Тоді тримай ліхтарик і світи догори, — роблю так, як він наказав. 

— Ти хочеш впасти? — бере той самий стілець. 

— Не заважай і просто тримай телефон. 

Я нічого не відповіла, просто спостерігала за тим, як Джером стає на стілець і викручує лампочку. Я здивована, що стілець не зламався під ним. 

— Новой лампочки в тебе, я так розумію, нема? — киваю. — Гаразд, позичу тобі свою, — спускається зі стільця. 

— Ти носиш з собою лампочки?

— Я знав куди йду, — посміхається і дістає зі своєї коробки з інструментами новеньку лампочку. 

— Можливо краще я? Стілець і так хитається. 

— Хвилюєшься за мене? — примружує очі.

— Мені не потрібен труп у будинку. 

Зітхаючи стає назад на стілець. 

— Краще тримай телефон рівно. 

За півхвилини лампочка була вкручена і Джером йшов перевіряти світло. Натискає на вимикач і кімната освітлюється.

— Нічого собі! — я була здивована, що справа дійсно виявилася у лампочці, а не в тому, що він неправильно щось зробив. 

— Зроблю тобі знижку як сусідці.

Джером виписує мені чек на оплату його послуг. 

— Заплати протягом п'яти днів, інакше до тебе прийдуть поліцейські. 

— Не хвилюйся, ти отримаєш свої гроші! А тепер можеш йти.

— Навіть чаю не запропонуєш? 

— Можу запропонувати піти нахрін з мого будинку, — посміхаюся. — По сусідськи звісно. 

Цей придурок зробив мені знижку в один долар, навіть написав це. 

— Роби людям добро, а вони цього не цінують. 

— Ага, вали вже звідси! 

— Беатріс, — неочікувано він штовхає мене до стіни і притискає. — Краще не зли мене, я вмію бути досить грубим.. і мені без різниці якої ти статі! 

— Міг і спокійно сказати, — Джером все ще не відпустив мене. 

— А ти хіба розумієш коли з тобою спокійно розмовляєш? — було трохи страшно, ми з ним один на один в цьому будинку. 

— Іноді так.

Нарешті відпускає мене і забирає валізу з інструментами. 

— Всього доброго, — виходить.

— Доречі, — наздоганяю його, — Я можу назвати тебе Джеррі? — чоловік зупиняється і дивиться на мене.

— Тільки якщо я можу назвати тебе Бет. 

— Джером, так Джером. 

Він посміхається, але це зовсім не схоже на товариську посмішку, скоріше на посмішку психопата. 

— Вілер! — його хтось кличе і він йде до нього, вони разом сідають у салон автомобіля, після чого той від'їжджає. 

Не було схоже, що вони друзі. Проте, це не моя справа. 

До вечора я була зайнята прибиранням будинку, але на другий поверх так і не піднялася, мені цілому вистачить одного поверху для тимчасового проживання тут.  

Коли я все закінчила, то взяла стілець, винесла його на подвір'я, яке також вже прибрала і діставши пачку цигарок, сіла палити. Стілець трохи хитався, але сидіти можна було. У цій частині містечка майже ніхто не ходив, тут живуть більшість пенсіонерів, ми з цим придурком єдині молоді люди у цій частині. Випаливши цигарку я викинула недопалок і вже хотіла повертатися у будинок, як помітила, що їде автомобіль, у якому поїхав Джером. Сівши назад на стілець я стала чекати чоловіка, мені було цікаво куди він їздив, та ще й на такому дорогому автомобілі. 

Koenigsegg Jesko загальмував і з нього вийшов Джером. 

— Більше не приїжджай до мене, — пішов в сторону свого будинку, але побачивши мене зупинився. 

Одяг чоловіка був у крові, так само як і обличчя. Автомобіль поїхав геть, а ми так і стояли дивлячись один на одного.