30

- Ти сьогодні занадто нарядний, — промовила я Райлі, у той час, коли застібала йому білу сорочку.

Хлопець звів брову, посміхаючися, як тоді, коли хотів мене спокусити. Вмить різко взяв мене за талію і, притягнувши до себе, шепнув на вушко.

- А ти занадто одягнена.

Я, розсміявшись, ткнула його у груди. Стою перед ним у джинсах і в одному бра, тому що ще не встигла натягнути футболку, і він ще каже, що це «занадто одягнена»?

- Перестань. Ти маєш якісь плани? – знову зробила спробу запитати я, але…

- Нічого важливого, але так, треба відлучитись.

Фразу «нічого важливого» я чую щоразу, коли питаю його, куди він збирається. Усе б нічого, але Ніколь запевняє, що він уже двічі зустрічався з Олівією рівно з моменту нашої розмови. А пройшло лише чотири дні...

Звісно, що частіше Райлі проводив час зі мною, але він і досі не сказав ні слова про його колишню. Невже він не довіряє мені? Чи щось приховує?

- Хей, усе добре? – запитав хлопець, легенько потрусивши мене за плечі, приводячи до тями від тих настирливих думок.

- Звичайно. До речі, я сьогодні планую зустрітися з Алексом.

Гадала, що це викличе у нього хоч якусь емоцію, але він стиснув губи і просто кивнув:

- Головне будь обережною, добре? – він погладив мене по щоці.

Притиснулася ближче до його гарячої долоні, немов тваринка, яка просто хотіла ласки, і не хотіла, щоби її хазяїн кудись йшов. Мені було його мало, я не встигала насолодилася ним на максимум через його справи. Райлі всміхнувся і відсторонився, застібаючи запонки на рукавах. Я тим часом схопила свою футболку з його ліжка. Швидко одягла її на себе, ще раз мигцем глянувши на хлопця. Райлі обернувся до дзеркала, розглядаючи своє серйозне відображення. Тяжко вдихнувши, я вийшла з кімнати і пішла вперед коридором. Самі ноги донесли мене до кімнати Ніколь. Впевнено постукала. Коли почула тихе «так», зайшла всередину. У ніс вдарив неприємний запах ацетону, від якого я поморщилась. Ніколь малювала собі нігті, сидівши за столом та паралельно слухаючи музику. Побачивши мене, вона скрутила звук і обернулася до мене обличчям:

- Чого прийшла?

Оскільки я вже звикла до такої грубості Нікі, то навіть не звернула на це увагу. Я сперлась об двері та промовила:

- Райлі сьогодні знову кудись тікає.

- Як я зразу не здогадалась, — закотила очі вона. – Невже знову на зустріч з Олівією?

- Не знаю. Не думала, що це колись скажу, але краще б він зустрічався з Кайденом, — сказала я й сіла на ліжко, нервово кусаючи пальці.

Дівчина закрутила лак і розчин для зняття лаку й замахала руками, задумавшись про щось.

- Пробувала питати його про те, куди збирається?

- Так, але не детально. Я ж обіцяла не втручатись.

- І що?

- «Нічого важливого», - процитувала його слова я.

- Як завжди, — сумно відповіла Нікі, але, струснувши головою, відповіла бадьоріше: - Я спробую дізнатись, чи був він із нею, чи ні, але не обіцяю. Скоріш за все, прийдеться зв’язатися із самою Олівією.

- Ох, за що мені це все? – прошепотіла тихо, вткнувши обличчя в долоні.

Чому я так реагую? От яке мені діло до їхніх зустрічей? Та тому що я хвилююсь за Райлі! Боюсь, що йому знову зроблять боляче, а він на це не заслуговує!

- Перестань нити. Я думаю, що все добре закінчиться, — дівчина знизила плечима й подивилась у сторону. – Мусить добре закінчитись…

- Ти, до речі, не бачила сьогодні Наталію? – перемкнулася на іншу тему я, сподіваючись, що мене це відсторонить від поганих думок.

- Ні. Вона поїхала кудись із самого ранку, — відповіла та, а я кивнула.

Шкода, я думала, що ми зможемо обоє піти на зустріч з Алексом. Він був би радий, адже минулої зустрічі все закінчилося не так, як гадалось.

- Ясно. Як приїде – попередь її про те, що я шукала її.

- Без проблем, — сказала Нікі та знову обернулася до мене спиною. – Не забудь зачинити за собою двері.

Я закотила очі й пішла до своєї кімнати, залишаючись зовсім одною. За цей час встигла сходити в душ та вибрати одяг для зустрічі з другом. Волосся залишила розпущеним, злегка намалювалась. Чорні штани й сорочка кольору хакі чудово підійшли до мого макіяжу. Залишилося зачекати на Алекса. Через годинку я отримала від нього смс, щоби вже виходити з дому. Я захопила телефон і покрокувала до друга. Він стояв біля машини, вдягнутий у просту білу футболку з джинсами й сонячними окулярами. У руках тримав маленьку гілочку фіолетової орхідеї й, побачивши мене, простягнув її мені, незважаючи на його здивований погляд.

- З чого це раптом? – відповіла посміхаючись я, показуючи пальцем на квіти.

- Просто вирішив подарувати своїй найкращій подружці квіточку. Ви ж, дівчата, любите квіти, ні? – сказав трохи похмуро він. – А Нат не буде?

Здається, я знаю, в чому причина.

- Алексе, я ж не дурепа. Признайся, що це було для Наталі.